Еліот сидів на ньому верхи, приковуючи його до підлоги. Він вчепився у комір Вітменого светра і рвонув на себе, намагаючись розірвати його. Навпомацки шукав паяльну лампу серед плівки і не міг знайти. А тоді прихилив обличчя до Вітмена і прошепотів:
— Вона була прекрасна, коли палала. Маленька принцеса.
Повітря зробилося щільнішим. Кошмар криком кричав в уяві Вітмена: полум’я завивало на повну силу. Він бачив його, відчував жар.
— Вона припинила кричати, коли я її вдарив, — казав Еліот. — Мовчки плакала аж до кінця.
Вітмен відчув, як щось врізається йому в ребра. Він збагнув, що в Еліота ерекція.
Вогонь уже почав прокладати собі шлях з кімнати до передпокою. Наближаючись до бомби. Кров застигла в жилах Вітмена.
З останніх сил Вітмен вчепився пальцями в шию чоловікові. Придавлений вагою його тіла, він із силою натиснув на трахею, перетискаючи артерії. Еліот пручався, намагаючись звільнитися. Він нахилився набік, тягнучись до чогось на підлозі. Ще не встигнувши побачити, Вітмен уже знав, що це.
Гудки з передпокою лунали гучніше. Лічильник відраховував останню хвилину життя.
Бі-іп.
Бі-іп.
Бі-іп.
Еліот натиснув кнопку паяльної лампи, і подвійне полум’я засяяло в присмерку. Він кинувся на Вітмена. Полум’я наблизилося до його щоки і випалило б йому око, якби той не відскочив. Він упав спиною на купу плівки і на кров, що заливала підлогу. Еліот обома руками схопив паяльну лампу й опустив її на нього, вклавши в удар усю вагу свого тіла. Полум’я зупинилося лише за кілька дюймів від грудей Вітмена. Правою рукою він тримав нападника за горло, не даючи йому вирватися. Еліот крутнувся, намагаючись вкусити його за зап’ясток. Вільною рукою Вітмен щосили вдарив його в обличчя.
А тоді знову вдарив — так сильно, як тільки міг. Носова перегородка тріснула. Еліот знову скрикнув і, незважаючи на біль, підніс полум’я до тіла Вітмена. Гострий, мов бритва, біль обпік йому груди.
«Покінчи з цим нарешті».
Еліот міцніше стиснув пальці, і пручання його жертви послабшало. Він відчув, як тіло супротивника стає млявим і нерухомим. Це було солодке відчуття. Він несамовито затремтів.
Вітмен ударив Еліота кулаком у рот, розітнувши йому губу і залишивши один із зубів бовтатися на корені. Еліот завив, і Вітмен секунду вагався, перш ніж завдати нового удару. Щойно відсмикнувши руку, він кинувся вбік: знайшов дещо на підлозі.
Дуло пістолета.
Еліот побачив, що зараз станеться, і мало не втратив рівновагу. Було надто пізно.
Вітмен схопив пістолет і з усієї сили садонув рукояткою по голові Еліота. Той упав на підлогу, випустивши з рук паяльну лампу. Спробував піднятися. Вітмен знову вдарив його, ще дужче. І ще раз. Пістолет дрижав перед його очима. Розплавлена плівка була розмазана по його очах, губах, горлу і грудях.
Полум’я було вже близько. Але цієї миті це майже не хвилювало Вітмена. Гнів опанував його. Перед очима промайнуло все, що він утратив. Його дитина. Його дружина. Його життя.
— Де вона? — волав він. — Де вона?
Він продовжував гатити пістолетом по обличчю супротивника, не чекаючи на відповідь. Після першого удару Еліот намагався заперечувати. Після третього вже благав допомоги або пощади. На десятому захлинався у власній крові.
Бі-іп.
Бі-іп.
Вітмен подивився на свої закривавлені руки. Обвів поглядом кімнату. А тоді світ вибухнув.
Подумки він знов опинився у тій зарослій кущами ущелині біля струмка. Але цього разу в клітці був не Плуто — то була Еллі, яку обливали бензином, а вона кричала страшним божевільним криком. Запалили сірник. Вітмен стояв поряд із кліткою перед своєю донькою, але не міг ворухнутися — він був паралізований. Він не міг їй допомогти. Побачивши його, вона припинила кричати, простягнула руку з клітки і поклала долоню йому на щоку.
Дотик м’якої руки, що торкнулась обличчя, пробудив його. Скрізь навколо був дим. Він не бачив її.
— Еллі?
Дівчинка кашляла.
— Лілі. Моя… — дівчинка надривалася від надсадного кашлю, хапаючи ротом кисень. — Моя мама не прокидається. Можете їй допомогти?