— Ви, наскільки я розумію, доктор Сінскі? — Ленґдон міцно потис їй руку.
— Професоре, для мене велика честь познайомитися з вами.
— Та це для мене велика честь. Спасибі вам за все, що робите для людства.
Ленґдон виявився високим чоловіком із приємною зовнішністю міського мешканця та низьким голосом. Сінскі збагнула, що в той момент на ньому був його викладацький одяг: твідовий піджак, брюки кольору хакі та туфлі-мокасини,
і це було цілком зрозуміло, бо Ленґдона фактично висмикнули з університету без будь-якого попередження. Окрім того, він був значно молодшим і фізично міцнішим на вигляд, «ніж вона собі уявляла. Це лише зайвий раз нагадало Елізабет про її власний вік. «Я йому майже в матері годжуся».
Вона втомлено всміхнулася Ленґдону.
— Дякую, що прийшли, професоре.
Ленґдон кивнув на похмурого помічника, якого Сінскі послала по нього.
— Ваш приятель фактично не залишив мені часу на роздуми.
— От і добре. Саме за це я плачу йому гроші.
— Гарний амулет, — зауважив Ленґдон, роздивляючись її прикрасу. — Лазурит?
Сінскі кивнула й поглянула на свій амулет із синього каменю, зроблений у вигляді відомого символу змії, обвитої довкола вертикального жезла.
— Це сучасний символ медицини. Ви, безперечно, знаєте, що він називається кадуцей.
Ленґдон раптом різко підняв голову, наче хотів щось сказати.
Вона почекала.
— Я слухаю.
Та, вочевидь, Ленґдон, здолавши інстинктивний імпульс,
після нетривалого роздуму вирішив змінити тему. Він ввічливо всміхнувся й спитав:
— Отже, чому я тут?
Елізабет обвела жестом імпровізовану конференц-зону довкола стола з іржостійкої сталі.
Сідайте, будь ласка. Я хочу дещо вам показати.
Ленґдон легкою ходою підійшов до стола, і Елізабет помітила, що професор начебто був заінтригований перспективою взяти участь у таємних зборах, але ставився до цього- абсолютно спокійно. «Переді мною чоловік, якому комфортно у власній шкірі». І їй подумалося, а чи буде його поведінка так само невимушеною, коли він дізнається, навіщо його сюди запросили.
Елізабет всадовила Ленґдона, а потім без будь-якої передмови показала йому предмет, який її група конфіскувала з банківського сейфа у Флоренції менш ніж дванадцять годин тому.
Ленґдон довго роздивлявся маленький різьблений циліндрик, а потім коротко описав те, що вона вже й так знала. Цей! предмет — давня циліндрична печатка, за допомогою якої] можна робити відбитки. На циліндрі виднілося моторошне! зображення триголового сатани з єдиним словом: «Saligia».
— Saligia, — сказав Ленґдон, — це латинський термін, котрий означає...
— Сім смертних гріхів, — продовжила Елізабет. — Так, про це ми вже дізналися.
— Добре... — мовив Ленґдон здивованим голосом. — А чи є якась причина, чому вам захотілося показати мені цю печатку?
— Узагалі-то, є. — Сінскі взяла циліндр і сильно потрусила його. Усередині зацокотіла кулька-активатор.
Ленґдон спантеличено поглянув на неї, та не встиг нічого спитати, як кінчик циліндра засвітився, і Елізабет направила його на гладеньку ізоляційну поверхню на стіні переробленого літака.
Ленґдон стиха присвиснув і наблизився до спроектованого зображення.
Боттічеллі, «Мапа пекла», — мовив він. — Написана під враженням від Дантового «Пекла». Хоча смію висловити здогадку, що ви про це також дізналися.
Елізабет кивнула. Вона зі своєю командою вже знайшла в Інтернеті цю картину, автором якої, на її подив, виявився Боттічеллі — художник, більше відомий яскравими й ідеалістичними полотнами «Весна» та «Народження Венери». Сінскі подобалися обидва ці твори, незважаючи на те що їхньою темою була родючість та народження життя, які зайвий раз нагадували їй про власну трагічну нездатність зачати дитину — єдину печаль у її загалом успішному й надзвичайно продуктивному житті.
— Я сподівалася, — сказала Елізабет, — що ви розкажете мені про символізм, прихований у цьому полотні.
Уперше за весь вечір на обличчі Ленґдона з’явився роздратований вираз.
— І для цього ви мене сюди покликали? А мені ж начебто сказали, що це надзвичайно важлива й термінова справа.
— А ви таки розкажіть мені про символізм.
Ленґдон зітхнув, вгамовуючи роздратування.
— Докторе Сінскі, узагалі-то кажучи, якщо вам хочеться дізнатися про якусь конкретну картину, то краще звернутися до того музею, де зберігається оригінал. У нашому випадку це буде Апостольська бібліотека у Ватикані. Там працює ціла низка прекрасних іконописців, котрі...