Начальник.
Не кажучи ні слова, він увійшов, зачинив за собою двері кабінки й натиснув кнопку, знову зробивши скло непрозорим. Від Начальника відгонило спиртним.
— Я стосовно відео, яке залишив нам Цобріст, — мовив Начальник.
— Слухаю, сер!
— Я хочу побачити його. Негайно.
Розділ 63
Роберт Ленґдон саме закінчив переписувати спіралеподібний текст із посмертної маски на папір, щоби його зручніше було аналізувати. Сієнна й лікар Ферріс підсунулися, аби допомагати, і Ленґдон щосили намагався не зважати на безперервне почухування Ферріса та його важке сопіння.
«З ним усе гаразд», — запевнив він себе, зосереджуючи увагу на рядках.
— Як я вже казав раніше, — зауважив Ленґдон, — початкова строфа поеми Цобріста взята дослівно з Дантового «Пекла» як нагадування читачеві, що в словах може критися глибший сенс.
Алегоричний твір Данте був насичений завуальованими посиланнями на релігію, політику та філософію, тому Ленґдон часто пропонував студентам вивчати цього італійського поета приблизно так, як вивчають Біблію, тобто читати між рядків, намагаючись збагнути глибший сенс.
— Дослідники середньовічних алегорій, — продовжив професор, — зазвичай розділяють аналіз на дві категорії: «текст» і «образ», де текст — це буквальний зміст твору, а образ — його символічний сенс.
— От і добре, — завзято мовив Ферріс. — Отже, той факт, ідо поема починається саме з цього рядка...
— ...свідчить, — втрутилася Сієнна, — що наше поверхове читання може розкрити нам лише частину оповідки. А істинний сенс може бути прихованим.
— Приблизно так, — погодився Ленґдон. А потім знову поглянув на текст і прочитав уголос:
— Що ж, — сказав Ленґдон, — я не впевнений щодо коней із відрізаними головами та видраних кісток сліпої, але схоже, нам треба знайти цілком конкретного дожа.
— Наскільки я розумію — могилу дожа? — спиталася Сієнна.
Або ж статую чи портрет, — додав Ленґдон. — Дожів у Венеції не було вже кілька сторіч.
Венеціанські дожі були кимось на кшталт герцогів з інших італійських міст-держав, і за тисячу років, починаючи: s шістсот дев’яносто сьомого року нашої ери, Венецією правили понад сотня дожів. Ця традиція перервалася наприкінці вісімнадцятого сторіччя, коли Венецію захопив Наполеон, але їхня слава та міць і досі залишаються предметом пожвавленого інтересу істориків.
Як вам, напевне, відомо, — сказав Ленґдон, — два найпопулярніші туристичні об’єкти Венеції — Палац дожів та базиліка Сан-Марко — збудовані дожами й для дожів. І багато хто з них там і похований.
— А чи не знаєш ти, — спитала Сієнна, вдивляючись у текст, — якого з дожів вважали найбільш небезпечним?
Ленґдон поглянув на конкретний рядок, про який ішла мова: «Знайди віроломного дожа Венеції».
— Я про такого не чув, але в поемі немає слова «небезпечний», там є слово «віроломний». І між цими словами існує різниця, принаймні у світі Данте. Віроломство — один із семи смертних гріхів, фактично найгірший із них, карається в дев’ятому й останньому колі пекла.
За визначенням Данте, віроломство — це акт зради близької чи коханої людини. Найвідомішим прикладом цього гріха в історії людства була сумнозвісна зрада Юдою любимого Ісуса. Цей вчинок Данте вважав таким підлим і мерзенним, що відправив Юду до самісінького осердя пекла — зони, що зветься Юдекка через свого найогиднішого мешканця.
— Отже, — сказав Ферріс, — ми шукаємо дожа, який вчинив віроломство.
Сієнна кивнула на знак згоди.
— Це допоможе нам обмежити список можливих варіантів. — Вона помовчала, вдивляючись у текст. — Але отой наступний рядок... про дожа, який «коням голови повідрізав». — Сієнна підняла очі на Ленґдона. — А чи був такий дож, котрий відрізав коням голови?
Образ, який Сієнна викликала в його уяві, нагадав Ленґдону моторошну сцену з фільму «Хрещений батько».
— Наразі не можу пригадати. Але далі йдеться про те, що цей дож «вирвав кістки сліпої». — Він поглянув на Ферріса. — Ваш телефон має Інтернет, еге ж?