Розділ 64
Лоренс Нолтон відчув, як йому відлягло від серця. «Начальник передумав стосовно перегляду відео, яке залишив нам Цобріст». Нолтон аж стрибнув до червоної флешки, схопив і вставив у комп’ютер, щоби якнайскоріше поділитися з босом бентежним змістом.
«Це відео вже не висітиме каменем на моїй шиї».
Затамувавши дух, Нолтон увімкнув перегляд.
Екран потемнів, і звуки плюскоту води наповнили кабінку. Камера рушила крізь червонувату імлу підземної печери, і хоча Начальник помітно не відреагував на побачене, Нолтон інтуїтивно відчув, що бос стривожився й не менш спантеличився.
Камера зупинилася, а потім пірнула вниз, під воду, і опустилася на кілька футів до полірованої титанової дошки, прикрученої болтами до підлоги.
У ЦЬОМУ МІСЦІ ЦЬОГО ДНЯ
СВІТ ЗМІНИВСЯ НАЗАВЖДИ.
Начальник ледь помітно сіпнувся.
— Це станеться завтра, — прошепотів він, вдивляючись у дату. — А нам відомо, що це за «місце»?
Нолтон похитав головою.
Потім камера націлила об’єктив ліворуч, вихопивши з каламутної води пластиковий мішок із желатиноподібною жовто-бурою рідиною.
— Господи, а це що таке?! — Начальник підсунув стілець до екрана й витріщився на мішок, який злегка погойдувався, немов повітряна куля, прив’язана мотузкою під водою.
Відео тривало, і в кімнатці запала тривожна тиша. Невдовзі екран потемнів, у печері з’явилася химерна дзьобата постать і заговорила красномовно й малозрозуміло:
Я — Привид.
Загнаний углиб, я мушу промовляти до світу з землі, заточений до цієї похмурої печери, де червоні, як кров, води, стікають до лагуни, яка не віддзеркалює зірок. Але це мій рай... ідеальна утроба для мого крихкого й вразливого дитяти. Це пекло.
Начальник підвів голову й поглянув на Нолтона.
— Пекло?
Нолтон знизав плечима.
— Я казав вам, що це бентежне відео.
Начальник повернувся до екрана й пильно вдивився в нього.
Дзьобата істота промовляла ще кілька хвилин, розводячись про епідемії, про необхідність очистити населення Землі, про її власну славетну роль у майбутньому, про боротьбу з невігласами, які намагалися зупинити її, і про тих небагатьох відданих людей, які розуміли, що рішучі дії є єдиним шляхом до порятунку людства.
Невідомо, про яку війну істота говорила, але Нолтона увесь ранок не покидало відчуття, що Консорціум у цій війні підтримав не тих, кого треба.
Я розробив ідеальний спосіб порятунку, однак мої зусилля не були відзначені сурмами слави та лавровими вінками... Навпаки — мене погрожували вбити.
Я не боюся смерті... бо смерть перетворює пророків на мучеників... і перетворює шляхетні ідеї на потужні суспільні рухи.
Ісус. Сократ. Мартін Лютер Кінг.
Невдовзі я стану одним із них.
Мій шедевр — це творіння самого Господа... дар від Того, хто наділив мене інтелектом, знаряддями та хоробрістю, необхідними для того, щоби зреалізувати такий витвір.
І тепер цей день наближається.
Пекло дрімає піді мною, готуючись вистрибнути зі своєї водяної утроби... під невсипним оком хтонічної потвори і всіх її фурій.
Попри мої благочестиві діяння, мені, як і вам, притаманна гріховність. Я винуватий у найгіршому із семи гріхів — в отій єдиній спокусі, від якої здатна втриматися лише жменька людей.
Гординя.
Записавши це відео, я піддався непереборному потягу гордині... бо мені дуже хочеться, щоби світ дізнався про мою роботу.
А чом би й ні?
Людству слід знати про творця його порятунку... Воно має знати ім’я того, хто назавжди наглухо зачинив зяючу браму пекла!
Із кожною годиною результат стає дедалі очевиднішим.
Із математикою, яка є так само невблаганною, як і земне тяжіння, сперечатися безглуздо.
Те ж саме буяння життя, яке тривало в геометричній прогресії і яке мало не знищило людство, стане також і його порятунком. Краса кожного живого організму — хоч доброго, хоч лихого — полягає в тому, що він дотримується Божого закону з однією-єдиною метою.
Плодитися й розмножуватися.
Тому я вогонь... поборюватиму... вогнем.
— Досить, — сказав Начальник так тихо, що Нолтон ледь почув його.
— Перепрошую?
— Зупиніть відео.
Нолтон зупинив перегляд.
— Сер, взагалі-то, кінцева частина є найстрашнішою.
— Я побачив достатньо. — Начальник пополотнів мов крейда. Кілька секунд він міряв кроками кабінку, а потім різко обернувся. — Нам треба вийти на зв’язок із FS-2080.