Коли Начальник скінчив читати, він підвівся, підійшов до вікна й довго стояв, безтямно вдивляючись у морську далечінь.
— Отже, — прошепотів він, немов думав уголос, — об’єкт пристрасті Цобріста, оцей FS-2080, є, вочевидь, одним із цих, як їх там, трансгуманістів?
— Поза всяким сумнівом, — відповіла Сінскі. — Вибачте, я не знаю достеменно, хто такий цей FS-2080, але...
— Саме про це я й хотів вам сказати, — перервав її Начальник, і досі вдивляючись у море. — Я знаю. Я точно знаю, хто це.
Розділ 74
«Схоже, тут саме повітря зіткане із золота».
Роберт Ленґдон за своє життя побував у багатьох розкішних соборах, але інтер’єр Золотої базиліки Сан-Марко завжди вражав його своєю неповторністю. Сторіччями вважалося, що навіть якщо просто дихати повітрям базиліки Сан-Марко, то неодмінно станеш багатшим. Це твердження мало сприйматися не лише метафорично, а й буквально.
Внутрішнє обличкування складалося з кількох мільйонів старовинних золотих кахлів, тож безліч пилинок, що висять у повітрі базиліки, і справді можуть бути часточками золота. Цей висячий золотий пил у поєднанні з яскравим сонячним світлом, що лилося у вікно із західного боку, створював ж паву пульсуючу атмосферу, яка допомагала парафіянам як набувати душевного здоров’я, так і збагачуватися в цілком світському сенсі, бо якщо дихати глибше, то внутрішня поверхня ваших легень вкриватиметься позолотою.
У цю надвечірню годину сонце, пробиваючись крізь західне вікно, розкинуло проміння над головою Ленґдона мов широке блискуче віяло або навіс із променистого шовку.
Побожно вражений Ленґдон мимоволі глибоко вдихнув — і відчув, як те саме зробили Сієнна та Ферріс поруч із ним.
— Куди тепер? — спитала Сієнна.
Ленґдон кивнув на сходи, що вели вгору. Музейний відділ церкви розташовувався на горішньому поверсі та містив обширну експозицію, присвячену коням Сан-Марко, яка, за переконанням Ленґдона, допомогла б їм швидко встановити особу того загадкового дожа, який відрізав коням голови.
Коли вони піднімалися нагору, він помітив, що Ферріс: «нову бореться з ядухою, і Сієнна спіймала його погляд — вона безперервно намагалася зробити це впродовж останніх хвилин. Із застережливим виразом обличчя вона ледь помітно кивнула в бік Ферріса й вимовила щось самими губами, та Ленґдон не зміг розібрати. Не встиг він перепитати її, як Ферріс озирнувся — і було запізно, бо Сієнна вже відвернулася й дивилася впритул на Ферріса.
— Ви в нормі, лікарю? — невимушено спитала вона.
Ферріс мовчки кивнув і пішов угору жвавіше.
«Талановита актриса, — подумав Ленґдон, — але все ж
таки що вона хотіла мені сказати?»
Вийшовши на другий поверх, вони побачили під собою увесь обшир базиліки. Храм був збудований у вигляді грецького хреста, більш чіткої геометричної форми, аніж видовжені прямокутники собору Святого Петра чи собору Паризької Богоматері. Завдяки меншій відстані між західним притвором і вівтарем базиліки Сан-Марко створював враження міцності й тривкості, а також простоти й доступності.
Одначе, щоб не видатися аж надто доступним, вівтар церкви був відгороджений рядом колон і увінчаний неймовірним розп’яттям. Накритий елегантним ківорієм, він ніби хизувався Пала д’Оро — однією з найкоштовніших вівтарних золотих прикрас у світі. Ця широка основа з золоченого срібла називалася «золотим полотном» лише в тому сенсі, що була сплавом усіх попередніх витворів — головним чином візантійської емалі, суцільно вплетеної в готичну раму. Прикрашений близько тисячею трьомастами перлинами, чотирма сотнями гранатів, трьома сотнями сапфірів, а також смарагдами, аметистами й рубінами, Пала д’Оро вважався разом із кіньми Сан-Марко одним із найвизначніших скарбів Венеції.
В архітектурному сенсі слово «базиліка» означає будь-яку церкву в східному візантійському стилі, збудовану в Європі чи на Заході. Церква Сан-Марко, створена як копія юстиніанівської базиліки Святих Апостолів у Константинополі, була настільки східною за своїм стилем, що туристичні проспекти часто рекомендували її як цікаву альтернативу турецьким мечетям, багато з яких колись були візантійськими соборами, що їх згодом перетворили на мусульманські молитовні.