— Я гадаю, що трансгуманізм — це єдина надія людства на тривале існування, — проповідує Цобріст, а потім відсовує сорочку й показує їм усім татуювання Н+ на своєму плечі. — Як ви можете переконатися, я не жартую.
Я маю таке відчуття, що потрапила на приватну зустріч із рок-зіркою. Я ніколи подумати не могла, що уславлений «геній генетики» виявиться такою харизматичною та чарівливою особою. Щоразу, коли Цобріст кидає на мене погляд своїх зелених очей, вони запалюють у мені цілковито несподіване відчуття... сильний сексуальний потяг.
Це відчуття є для мене абсолютно новим і невідомим.
А потім ми залишаємося самі.
— Дякую вам за сьогоднішній вечір, — кажу я йому, трохи напідпитку, бо випито було чимало. — Ви — дивовижний учитель.
— Лестите мені? — Цобріст усміхається, присувається ближче, і наші ноги тепер торкаються. — 3 лестощами можна далеко піти.
Цей флірт є недоречним, але тепер — ніч, надворі завірюха, ми сидимо в безлюдному чиказькому готелі, і увесь світ довкола наче зупинився.
— Тож як? — питає Цобріст. — Може, хильнемо завершальну чарчину в моєму номері?
Я заклякла, усвідомлюючи, що, напевне, цієї миті нагадую оленя, який, вискочивши на дорогу, заціпенів у світлі автомобільних фар.
А очі Цобріста приязно мерехтять.
— Дозвольте висловити здогадку, — шепоче він. — Вам ніколи не доводилося бути з відомим чоловіком.
Я відчуваю, що зашарілася, і відчайдушно борюся з напливом почуттів: зніяковілість, збудження, страх.
— Якщо чесно, — кажу я, — то мені не доводилося бути з жодним чоловіком.
Цобріст усміхається й присовується ще ближче.
— Не знаю, чого ви очікували, але дозвольте мені стати вашим першим чоловіком...
— І тієї миті всі мої ніякові сексуальні фобії та фрустрації мого дитинства щезають, наче полетівши геть у нічну заметіль.
— І ось я лежу гола в його обіймах.
— «Розслабся, Сієнно», — шепоче він, і його вмілі руки викликають у моєму тілі такі відчуття, про існування яких я навіть не здогадувалася.
— Ніжачись у коконі обіймів Цобріста, я відчуваю, що все в цім світі нарешті стало на місце, що моє життя набуло мети.
— Я знайшла своє кохання.
— І я піду за ним хоч на край світу.
Розділ 80
— Ленґдон, стоячи на палубі яхти «Мендаціум», учепився в поруччя з полірованого тику, розминав тремтячі ноги й намагався перевести дух. Морське повітря стало прохолоднішим, а ревіння комерційних лайнерів, що заходили на посадку й злітали, підказало йому, що вони наближаються до аеропорту Венеції.
— «Мені треба розповісти вам дещо про Сієнну Брукс».
— А поруч із ним біля поруччя стояли Елізабет Сінскі та Начальник. Вони мовчали, даючи професору змогу оговтатися й зорієнтуватися. Те, що вони нещодавно сказали йому в трюмі, так спантеличило й засмутило Ленґдона, що Сінскі вивела його на палубу ковтнути свіжого повітря.
— Морське повітря бадьорило, але Ленґдон відчував, що в голові анітрохи не прояснилося. Усе, що він міг, це стояти, безтямно витріщаючись на бурхливий кільватерний потік судна й намагаючись знайти хоча б дещицю логіки в тім, що він щойно почув.
Якщо вірити Начальнику, Сієнна Брукс і Бертран Цобріст — давні коханці. Вони разом вели якусь підпільну діяльність у рамках трансгуманістичного руху. Її повне ім’я — Фелісіті Сієнна Брукс, але вона проходила також ' під кодовим іменем FS-2080... яке складалося з її ініціалів і та року, коли їй мало виповнитися сто.
«Усе це цілковите безглуздя!»
— Я дізнався про Сієнну Брукс з іншого джерела, — сказав Начальник Ленґдону, — і тому довіряв їй. Тож, коли! минулого року вона прийшла до мене й запропонувала зустрітися з багатим потенційним клієнтом, я погодився. Перспективний клієнт виявився Бертраном Цобрістом. і Він найняв мене забезпечити йому схованку, де міг би не-: помітно для інших працювати над своїм шедевром. Я припустив тоді, що він збирався розробити нову технологію
й боїться, що її можуть викрасти... або здійснювати якісь дослідження в галузі генної інженерії, які йшли врозріз із моральними правилами ВООЗ... я не розпитував його, але, повірте, і гадки не мав, що він... створює чуму.