І запала тиша.
Ленґдон, що стояв на причалі, не вірив своїм очам.
Сієнна жодного разу не поглянула на нього.
А натомість затулила лице руками. Потім вона затремтіла, її плечі опустилися й здригнулися. А коли жінка нарешті підняла очі на Ленґдона, він побачив, що в них стояли сльози.
— Роберте, — хлипала вона. — Я вже не можу тікати. Бо мені більше нема куди подітися.
Розділ 96
Інфекція вже потрапила в довкілля».
Елізабет Сінскі стояла біля підніжжя сходового колодязя резервуара й вдивлялася в темну порожнечу печери, з якої щойно повискакували люди. Через респіратор, який вона вдягнула, важко дихалося. Хоча, можливо, вона вже й зазнала тут, унизу, впливу збудника хвороби, Сінскі почувалася в захисному костюмі спокійніше й упевненіше, коли разом із членами спецгрупи увійшла до збезлюділого підземелля. Вдягнені в округлі білі скафандри з герметичними шоломами, вони скидалися на команду астронавтів, що увірвалися до ворожого космічного корабля.
Сінскі знала, що нагорі, біля входу, скупчилися сотні переляканих і спантеличених любителів музики, багатьом із яких надавалася допомога, бо вони дістали травми під час панічної втечі з підземелля. А декого з них уже й слід прохолов. Сінскі дякувала Богу, що їй удалося відбутися лишень синцем на коліні та розбитим амулетом.
«Лише одна пошесть поширюється швидше за вірус, — подумала вона. — Це страх».
Двері до резервуара вже були замкнені, загерметизовані й перебували під охороною місцевої влади. Сінскі очікувала, що коли прибуде поліція, почнуться юридичні ускладнення, але всі потенційні конфлікти враз випарувалися в нічне повітря, коли представники турецької влади побачили устаткування для хіміко-бактеріологічного захисту та почули від Сінскі застереження про можливу чуму.
«Доведеться нам самим мати справу з цією заразою, — подумала директорка ВООЗ, дивлячись на ліс колон, що відбивався в лагуні. — Ніхто не бажає сюди спускатися».
Позаду двоє агентів затягували вихід зі сходового колодязя великою поліуретановою завісою й впаювали її в стіну. Іще двоє членів групи знайшли місце на помості й тепер розставляли всіляке електронне обладнання, наче працівники поліції, що готуються досліджувати місце, де було скоєно злочин.
«Саме так воно і є, — подумала Сінскі. — Це місце злочину».
У її пам’яті знову постала жінка в бурці, яка тікала з підземелля. Схоже, Сієнна Брукс ризикнула власним життям заради того, щоб зірвати заходи, які мала вжити ВООЗ для локалізації джерела зараження, і втілити в життя безумний план Цобріста. «Вона проникла сюди й прорвала той мішок...»
Ленґдон погнався за Сієнною в нічну темряву, і Сінскі й досі не мала жодної звістки про те, що трапилося далі з ними обома.
«Сподіваюся, професор Ленґдон у безпеці», — подумала вона.
Промоклий агент Брюдер стояв на помості, розпачливо утупившись у перевернуту голову Медузи й не знаючи, з чого почати.
Як агент групи швидкого реагування, що мала справу з критичними ситуаціями, Брюдер звик мислити масштабно, відкидаючи миттєві моральні та особистісні міркування й зосереджуючись на порятунку якомога більшої кількості людей за тривалий проміжок часу. Загроза власному життю й здоров’ю мало турбувала його. До цього моменту.
«Я забрів прямісінько в цю чортівню, — подумав він, картаючи себе за необдуманий небезпечний крок, але разом із тим усвідомлюючи, що вибору не мав. — Бо ми потребували негайної оцінки ситуації».
Брюдер змусив себе подумки повернутися до завдання, яке перед ним стояло: втілити план Б. На жаль, для кризи, пов’язаної з необхідністю локалізації, план Б був завжди один і той самий: розширити радіус дій. Боротьба з інфекційними хворобами часто нагадувала боротьбу з пожежею: інколи доводилося відступати й програвати битву заради того, щоб виграти війну.
У цей момент Брюдер іще не відмовився від ідеї, що повна локалізація й досі можлива. Скоріш за все, Сієнна Брукс проштрикнула мішок за кілька хвилин до того, як вибухнула істерія, що переросла в панічну втечу. Якщо це так, то, хоча сотні людей і втекли з місця інциденту, кожен із них, цілком імовірно, перебував достатньо далеко від джерела інфекції й зміг її уникнути.
«Усі, окрім Ленґдона та Сієнни», — подумав Брюдер. Обоє були тут, в епіцентрі, а тепер вони деінде в місті.
Брюдер мав іще один клопіт — існувала одна логічна непогодженість, яка мучила його. У воді йому так і не вдалося виявити решток самого розчинного мішка, який, здогадно, прорвала Сієнна. Брюдер гадав, що якби Сієнна й прорвала мішок, ударивши його ногою чи проштрикнувши, він би неодмінно знайшов його пошкоджені рештки, що плавали б де-небудь поблизу.