Марта повернулася до фрески, і професор не встиг помітити, що жінка придивлялася до нього.
— Ми стоїмо майже на тій самій висоті, що й cerca trova, — сказала вона. — Звідси той напис видно майже неозброєним оком.
Але сестрі Ленґдона було, здавалося, байдуже до фрески.
— Розкажіть мені про посмертну маску Данте. Чому вона тут, у Палацо Веккіо?
«Брат і сестра — двоє чобіт пара», — подумала Марта, внутрішньо аж застогнавши з досади, бо й досі не могла збагнути, чому їх так вабило до тієї маски. Утім, посмертна маска Данте мала вкрай дивовижну історію, особливо сучасну, і Ленґдон був не перший, хто виявляв до неї майже маніакальну пристрасть.
— Тоді скажіть, що ви знаєте про Данте?
Гарненька молода білявка знизала плечима.
— В основному те, що вчать у школі. Данте був італійським поетом, який здебільшого прославився тим, що написав «Божественну комедію», у котрій ідеться про його уявну подорож крізь пекло.
Відповідь частково правильна, — зауважила Марта. — У своїй поемі Данте зрештою уникає пекла, йде далі до чистилища і насамкінець потрапляє до раю. Якщо вам доводилося читати «Божественну комедію», то ви маєте знати, що його подорож розбита на три частини: «Inferno», «Purgatorio» і «Paradiso» («Пекло», «Чистилище» і «Рай»). — Марта кивнула їм іти за нею по балкону до входу в музей. — Утім, причина, з якої ця маска зберігається в Палацо Веккіо, не має жодного стосунку до «Божественної комедії». Вона має стосунок до реальної історії. Данте жив у Флоренції й дуже любив своє місто. Він був відомим і впливовим флорентійцем, але політична ситуація змінилася, Данте підтримав не тих, кого слід було, і його відіслали у вигнання — викинули за міські стіни й наказали більше ніколи не повертатися.
Біля входу до музею Марта зупинилася перевести дух. Л потім, поклавши руки на стегна, розправила плечі й продовжила свою розповідь.
— Дехто заявляє, що саме через вигнання посмертна маска Данте має такий сумний вираз, але я маю іншу гіпотезу. Я — трохи романтик, тому гадаю, що сумний вираз маски має стосунок до жінки на ім’я Беатріче. Розумієте, усе своє життя Данте безтямно кохав одну молоду жінку, яку звали Беатріче Портінарі. На жаль, Беатріче вийшла заміж за іншого чоловіка, і Данте довелося жити не лише без своєї улюбленої Флоренції, а й без коханої жінки. Його любов до Беатріче стала центральною темою «Божественної комедії».
— Як цікаво! — мовила Сієнна тоном, який не залишав жодного сумніву: вона не почула нічого цікавого. — Однак мені й досі не зрозуміло, чому цю маску зберігають саме тут, у палаці?
Наполегливість молодої жінки здалася Марті не лише дивною, а й майже неввічливою.
— Ну, розумієте, — продовжила вона, знову рушивши до входу, — коли Данте помер, заборону повертатися до Флоренції так і не скасували, тому його тіло поховали в Равенні. Ллє через те, що його справжнє кохання, Беатріче, була похована у Флоренції, а також через те, що Данте дуже любив Флоренцію, перенесення сюди його маски стало виявом посмертної поваги до цього видатного чоловіка.
— Зрозуміло, — сказала Сієнна. — А чому вибрали саме цю будівлю?
— Палацо Веккіо — найдавніший символ Флоренції, і в часи Данте він був центром міста. У соборі навіть є відома картина, на якій Данте, вигнаний, стоїть за стінами міста, а на задньому тлі видніється вежа його улюбленого палацу. Зберігаючи маску саме тут, ми, так чи інакше, відчуваємо, що Данте нарешті дозволили повернутися додому.
— Зрозуміло, — сказала Сієнна, нарешті задовольнившись відповіддю. — Дякую.
Марта підійшла до дверей музею і тричі постукала.
— Sono io, Marta! Buongiorno!
У замку заторохтів ключ, і двері відчинилися. Літній сторож зморено поглянув на неї, а потім — на годинника.
— È un po’ presto (Іще ранувато), — сказав він, злегка всміхнувшись.
Замість пояснення Марта кивнула на Ленґдона, і сторож розплився в усмішці.
— Signore! Bentornato! (Ласкаво просимо до нас іще раз!)
— Grazie, — приязно відповів Ленґдон, і сторож жестом запросив усіх заходити.
Вони пройшли до фойє, де сторож вимкнув систему сигналізації, а потім відімкнув другі, важчі двері. Коли двері відчинилися, сторож відійшов убік і картинно змахнув рукою.