— Розшифрування змін, внесених у картину, може зайняти певний час, але якщо для вас це так важливо…
— Дякую… — перервала Сінскі професора, щоб він часом не передумав. — Може, ви хотіли б кому-небудь зателефонувати?
Ленґдон похитав головою і відповів, що планував провести цей вік-енд у тихій самотності.
Прекрасно. Сінскі всадовила Ленґдона за стіл із проектором, папером, ручкою та переносним комп’ютером, що мав захищений супутниковий зв’язок. Ленґдона вкрай ошелешило те, що ВООЗ раптом зацікавилася зміненою картиною Боттічеллі, але він, виявляючи повагу до цієї організації, старанно взявся за роботу.
Доктор Сінскі гадала, що професор годинами вивчатиме картину без видимого конкретного результату, тому вирішила тим часом зробити дещо з власної роботи. Час від часу директорка ВООЗ чула, як Ленґдон трусив проектор і щось записував у блокноті. Та не минуло й десяти хвилин, як Ленґдон поклав ручку й заявив:
— Cerca trova.
Сінскі здивовано втупилася в нього поглядом.
— Перепрошую?
— Cerca trova, — повторив він. — «Шукай — і знайдеш». Ось про що йдеться в цьому закодованому написі.
Сінскі поквапилася до стола, сіла поруч і стала з цікавістю слухати розповідь Ленґдона про те, що рівні Дантового пекла переінакшили і що коли повернути їх на попереднє місце, то в результаті вийде вислів італійською: «Cerca trova».
«Шукай — і знайдеш? — подумала Елізабет. — Оце і все, що хотів сказати мені цей безумець?» Фраза звучала як прямий виклик. Бентежний спогад про останні слова цього маніяка, сказані під час їхньої зустрічі в штаб-квартирі Ради з іноземних стосунків, знову постав у її пам’яті: «Що ж, тоді вважаймо, що наша гра почалася».
— Бачу, ви пополотніли, — сказав Ленґдон, задумливо дивлячись на неї. — Наскільки я розумію, ви не такого результату очікували?
Сінскі опанувала себе й поправила на шиї амулет.
— Не зовсім так. Скажіть… а вам не здається, що ця ма- па пекла закликає мене шукати й знайти?
— Так. Cerca trova.
— А там не йдеться, де я маю шукати?
Ленґдон потер руки й замислився, а тим часом біля стола збиралися працівники ВООЗ, цікаві до інформації.
— Прямо про це не йдеться, ні… хоча я маю досить добре уявлення про те, де вам слід почати.
— Тоді розкажіть мені, — сказала Сінскі з несподіваною для Ленґдона настійливістю.
— У такому разі, що ви скажете про Флоренцію в Італії?
Сінскі стиснула губи, щосили намагаючись не виказати
своєї реакції. Однак її підлеглі, схоже, власну реакцію приховувати не збиралися й обмінялися ошелешеними поглядами. Один із них вихопив телефон, щоб кудись дзвонити. А другий мерщій гайнув у двері до носової частини літака.
Ленґдон розгубився.
— Я щось не так сказав?
«Безумовно», — подумала Сінскі.
— А чому ви сказали «Флоренція»?
— Cerca trova, — відповів він, швидко пригадавши давню таємницю, пов’язану з фрескою Базарі в Палацо Веккіо.
«Отже, Флоренція», — подумала Сінскі, почувши все, що їй треба. Вочевидь, то не було простим збігом обставин, що її заклятий ворог стрибонув униз і розбився на смерть лишень за кілька кварталів від Палацо Веккіо у Флоренції.
— Професоре, — сказала вона, — коли я показала вам свій амулет і назвала його кадуцеєм, ви помовчали, немовби збирались щось сказати, але потім завагалися і, вочевидь, передумали. Що саме ви збиралися сказати?
Ленґдон похитав головою.
— Нічого. То пусте. Інколи мої професорські звички стають надокучливими й надмірними.
Сінскі прискіпливо глянула йому у вічі.
— Я питаю вас тому, що хочу знати, чи можу довіряти нам. Що ви хотіли сказати?
Ленґдон проковтнув слину і прокашлявся.
— Не знаю, чи це важливо, але ви сказали, що ваш амулет с давнім символом медицини, і це правда. Та коли ви назвали його кадуцеєм, то зробили поширену помилку. Кадуцей має дві змії довкола жезла й крильця вгорі. А на вашому амулеті одна змія й немає крилець. Ваш символ називається…
—.. жезл Асклепія.
Ленґдон здивовано схилив голову набік.
— Саме так.
— Знаю. Просто я перевіряла вашу правдивість.
— Перепрошую?
— Мені було цікаво, чи скажете ви правду, хоч якою б неприємною вона не була.
— Схоже, цей іспит я провалив.
— Не робіть цього більше. Абсолютна чесність — це єди- ііий спосіб, у який ми зможемо разом над цим працювати.
— Разом працювати? А хіба ми ще не скінчили?
— Ні, професоре, ще не скінчили. Мені треба, щоб ви полетіли зі мною до Флоренції і допомогли мені дещо знайти.