А очі Цобріста приязно мерехтять.
— Дозвольте висловити здогадку, — шепоче він. — Вам ніколи не доводилося бути з відомим чоловіком.
Я відчуваю, що зашарілася, і відчайдушно борюся з напливом почуттів: зніяковілість, збудження, страх.
— Якщо чесно, — кажу я, — то мені не доводилося бути з жодним чоловіком.
Цобріст усміхається й присовується ще ближче.
— Не знаю, чого ви очікували, але дозвольте мені стати вашим першим чоловіком…
— І тієї миті всі мої ніякові сексуальні фобії та фрустрації мого дитинства щезають, наче полетівши геть у нічну заметіль.
— І ось я лежу гола в його обіймах.
— «Розслабся, Сієнно», — шепоче він, і його вмілі руки викликають у моєму тілі такі відчуття, про існування яких я навіть не здогадувалася.
— Ніжачись у коконі обіймів Цобріста, я відчуваю, що все в цім світі нарешті стало на місце, що моє життя набуло мети.
— Я знайшла своє кохання.
— І я піду за ним хоч на край світу.
розділ 80
— Ленґдон, стоячи на палубі яхти «Мендаціум», учепився в поруччя з полірованого тику, розминав тремтячі ноги й намагався перевести дух. Морське повітря стало про- холоднішим, а ревіння комерційних лайнерів, що заходили на посадку й злітали, підказало йому, що вони наближаються до аеропорту Венеції.
— «Мені треба розповісти вам дещо про Сієнну Брукс».
— А поруч із ним біля поруччя стояли Елізабет Сінскі та Начальник. Вони мовчали, даючи професору змогу оговтатися й зорієнтуватися. Те, що вони нещодавно сказали йому в трюмі, так спантеличило й засмутило Ленґдона, що Сінскі вивела його на палубу ковтнути свіжого повітря.
— Морське повітря бадьорило, але Ленґдон відчував, що в голові анітрохи не прояснилося. Усе, що він міг, це стояти, безтямно витріщаючись на бурхливий кільватерний потік судна й намагаючись знайти хоча б дещицю логіки в тім, що він щойно почув.
Якщо вірити Начальнику, Сієнна Брукс і Бертран Цобріст — давні коханці. Вони разом вели якусь підпільну діяльність у рамках трансгуманістичного руху. Її повне ім’я — Фелісіті Сієнна Брукс, але вона проходила також ' під кодовим іменем FS-2080… яке складалося з її ініціалів і та року, коли їй мало виповнитися сто.
«Усе це цілковите безглуздя!»
— Я дізнався про Сієнну Брукс з іншого джерела, — сказав Начальник Ленґдону, — і тому довіряв їй. Тож, коли! минулого року вона прийшла до мене й запропонувала зустрітися з багатим потенційним клієнтом, я погодився. Перспективний клієнт виявився Бертраном Цобрістом. і Він найняв мене забезпечити йому схованку, де міг би не-: помітно для інших працювати над своїм шедевром. Я припустив тоді, що він збирався розробити нову технологію
й боїться, що її можуть викрасти… або здійснювати якісь ' дослідження в галузі генної інженерії, які йшли врозріз із моральними правилами ВООЗ… я не розпитував його, але, повірте, і гадки не мав, що він… створює чуму. і
Ошелешений Ленґдон тільки й зміг, що безтямно кивнути…
— Цобріст був фанатиком Данте, — продовжив Начальник, — і саме тому обрав Флоренцію містом, де йому захотілося сховатися. І моя організація забезпечила його всім потрібним: таємною лабораторією з житловим приміщенням, вигаданими іменами, безпечними каналами зв’язку й особистим представником, який відповідав за все — від безпеки до купівлі харчів і матеріалів для дослідної роботи. Цобріст ніколи не користувався власними кредитними картками, ніколи не з’являвся на людях, тому вистежити його було майже неможливо. Ми навіть надали йому всілякі засоби маскування й підробні документи, щоб він мав змогу подорожувати непоміченим. — Начальник зробив паузу. — Він, вочевидь, ними скористався, щоб помістити мішок із чумою в отому підземеллі.
— Сінскі зітхнула, майже не приховуючи свого невдоволення,
— ВООЗ намагалася вистежити його ще з минулого року, але він наче крізь землю провалився.
— Він навіть від Сієнни ховався, — зазначив Начальник.
— Перепрошую? — Ленґдон підвів на нього погляд, ковтнувши клубок, що підкотився до горла. — Ви, здається, сказали раніше, що вони були коханцями?
— Так, були, але він раптово порвав із нею, коли пішов у підпілля. Попри те, що саме Сієнна порекомендувала його нам, наша угода з Цобрістом зокрема передбачала, що коли він зникне, то зникне для всього світу, включно із Сі- єнною. Вочевидь, коли Цобріст пішов у підпілля, він надіслав їй прощального листа, сповіщаючи про те, що буцімто серйозно захворів, через рік помре, тому не бажає, щоб вона стала свідком його фізичного занепаду.