Ферріс співчутливо всміхнувся йому.
— Вам довелося почути сьогодні багато брехні. Тому я подумав, що слід скористатися нагодою й вибачитися. Як ви вже, мабуть, здогадалися, я не працюю на ВООЗ і не їздив наймати вас до Кембриджа.
Ленґдон кивнув, уже надто втомлений, аби чомусь дивуватися.
— Ви, напевне, працюєте на Начальника.
— Так. Він послав мене надати вам із Сієнною термінову практичну допомогу… щоб ви могли втекти від спецгрупи.
Тоді мушу визнати, що ви добре впоралися зі своїм завданням, — сказав Ленґдон, пригадавши, як Ферріс заявився до баптистерію, переконав Ленґдона, що працює на ВООЗ, а потім допоміг йому та Сієнні втекти з Флоренції від вояків спецгрупи Сінскі. — Підозрюю, що ви й не лікар.
Чоловік похитав головою.
— Ні, але грав сьогодні саме цю роль. Моє завдання полягало в тім, щоб допомагати підтримувати вашу ілюзію, аби ви змогли якомога скоріше вирахувати, куди показує той проектор. Начальник вирішив будь-що знайти витвір Цобріста, щоб захистити його від Сінскі та її людей.
— І ви не знали, що це чума? — спитав Ленґдон, і досі занепокоєний химерним висипом на шкірі Ферріса та внутрішнім крововиливом.
— Звісно, що ні! Коли ви заговорили про чуму, я подумав, що то просто історія, яку вигадала Сієнна, аби ви мали мотивацію до дії. Тому я й підіграв. Я посадив нас всіх на потяг до Венеції… а потім… потім усе раптово змінилося.
— Як же ж так?
— Начальник подивився химерне відео, яке зняв Цобріст.
«Ще б пак!» — подумав Ленґдон.
— Подивився — і зрозумів, що Цобріст — безумець.
— Саме так. Начальник раптом зрозумів, у яку халепу влип Консорціум, і вжахнувся. Він негайно зажадав розмови з людиною, яка знала Цобріста найкраще, — із FS-2080, — щоб пересвідчитися, чи знає вона, що насправді витворив Цобріст.
— FS-2080?
— Вибачте, Сієнна Брукс. Саме такий код вона вибрала для цієї операції. Вочевидь, вона затята трансгуманістка. А Начальник не мав іншої змоги зв’язатися із Сієнною, окрім як через мене.
— Телефонний дзвінок у потязі, — пригадав Ленґдон. — Ваша хвора матір.
Так, та я не міг прийняти дзвінок від Начальника перед вами, тому й вийшов. Начальник розповів мені про відео, і мене охопив жах. Він сподівався, що Цобріст обдурив Сієнну, як і його самого, та коли я розповів Начальнику, що ви із Сієнною часто ведете розмови про чуму, а Сієнна навіть не збирається скасовувати своє завдання, він збагнув, що вона — спільниця Цобріста. Тому Сієнна враз перетворилася на мого супротивника. Начальник наказав тримати його в курсі стосовно вашого місцезнаходження у Венеції… і сказав, що висилає групу для її затримання. Агент Брюдер та його люди мало не схопили Сієнну в базиліці Сан-Марко… але їй вдалося втекти.
Ленґдон безтямно втупився в долівку, і досі добре пам’ятаючи гарні карі очі Сієнни, коли вона поглянула на нього перед тим, як втекти.
«Вибач, Роберте. Вибач за все».
— Вона — дужа й лиха, — сказав чоловік. — Ви, мабуть, не помітили, як вона напала на мене в базиліці?
— Напала на вас?
— Так, коли увійшли військові, я хотів був гукнути їм, щоб вони знали, де її шукати, але вона, напевне, інтуїтивно відчула, що я зібрався зробити. І вдарила мене основою долоні прямо в груди.
— Що?!
— Я навіть не второпав спочатку, що мене вдарило. То був якийсь спеціальний бійцівський прийом. Через те, що я вже мав великий синець, біль був страшний. Лише через п’ять хвилин я зміг перевести дух. А Сієнна затягнула вас на другий поверх, перш ніж свідки встигли розповісти, що насправді сталося.
Отетерілий Ленґдон враз пригадав літню італійку, яка закричала на Сієнну: «L’hai colpito al petto!» — й енергійно тицьнула кулаком у власні груди.
«Не можна! — відповіла Сієнна. — Від штучного дихання він помре! Ви лишень погляньте на його груди!»
У хаосі, що вибухнув тоді довкола, Ленґдон на це навіть уваги не звернув.
Ферріс болісно всміхнувся.
— Як ви вже, мабуть, чули, Сієнна Брукс — вельми кмітлива особа.
Ленґдон кивнув. «Не лише чув, але й бачив».
— Люди Сінскі привезли мене назад на яхту й зробили перев’язку. А Начальник наказав летіти разом із вами для надання необхідної інформаційної допомоги, бо ви — не єдиний, хто провів сьогодні багато часу із Сієнною Брукс.
Ленґдон кивнув, вдивляючись у висип на шкірі Ферріса.
— А що з вашим обличчям? — спитав він. — А синець на ваших грудях? Це часом…
— …часом не чума? — Ферріс розсміявся й похитав головою. — Не знаю, чи вам уже сказали, але насправді мені довелося сьогодні грати роль лікаря двічі.