Почуваючись незвично тривожно, координатор підвівся й міряв кроками свою маленьку кабінку, знову і знову переймаючись питанням, чи варто поділитися з Начальником думками про це химерне відео.
«Лишень роби свою роботу, — сказав Нолтон самому собі. — Не став зайвих запитань. Не висловлюй суджень».
І, викинувши зайві питання з голови, Нолтон проставив у щоденнику конкретне завдання. Завтра, згідно з обіцянкою, даною клієнту, він передасть цей відеофайл засобам масової інформації.
розділ 18
Проспект Нікколо Макіавеллі називають найгарнішою з усіх флорентійських вулиць. За S-подібні вигини, що зміяться крізь пишні зелені чагарники та листяні дерева, його полюбляють мотоциклісти й палкі шанувальники «феррарі».
Сієнна вміло провела трицикл крізь усі круті вигини проспекту. Непоказний житловий мікрорайон залишився позаду, і вони в’їхали в чисте, насичене кедровим запахом повітря фешенебельного району Флоренції, розташованого на західному березі річки Арно, проминули каплицю з годинником, який відбивав восьму годину ранку.
Ленґдон тримався за талію Сієнни, а в його голові крутилися загадкові видіння Дантового пекла… і таємниче обличчя прекрасної срібноволосої жінки, яку вони щойно бачили між двома кремезними вояками на задньому сидінні мікроавтобуса.
«Ким би вона не була, — подумав Ленґдон, — вони її спіймали».
— Та жінка в мікроавтобусі, — гукнула Сієнна через плече, перекрикуючи шум двигуна. — Ти впевнений, що то та сама жінка з твоїх видінь?
— Абсолютно.
— Тоді ти мусив бачити її впродовж останніх двох днів. Чому образ цієї жінки регулярно повертається до тебе — ось у чім питання… і чому вона щоразу наказує тобі шукати й знаходити.
— Не знаю… Я не пам’ятаю, чи зустрічався з нею, але щоразу, коли бачу її обличчя, мене проймає відчуття, що мушу їй допомогти.
Дуже вибачаюсь. Дуже вибачаюсь.
Раптом Ленґдон подумав: «А що, як те вибачення стосувалося срібноволосої жінки? Може, я її в чомусь підвів?» Від цієї думки в нього защеміло в грудях.
Ленґдон мав таке відчуття, наче з його арсеналу вилучили надзвичайно важливу зброю. «Я втратив пам’ять». Ще з дитинства маючи розвинену ейдетичну пам’ять, Ленґдон найбільше покладався саме на цей інтелектуальний ресурс. Для чоловіка, який звик пригадувати кожну дрібну деталь із того, що він бачив довкола себе, жити без пам’яті було те саме, що намагатися в темряві посадити літак, на якому не працює радар.
— Здається, твій єдиний шанс знайти відповіді на запирання полягає в декодуванні «Мапи пекла», — сказала Сіснна. — На мою думку, через сховану в ній таємницю — якою б вона не була — на тебе й полюють.
Ленґдон кивнув і замислився над словом catrovacer, що виступало на скоцюрблених тілах у Дантовому пеклі.
Раптом у його голові промайнула чітка і ясна думка: «Я прокинувся у Флоренції…»
Жодне місто у світі не було так пов’язане з Данте, як Флоренція. Данте Аліґ’єрі народився у Флоренції, у Флоренції виріс і у Флоренції закохався, згідно з легендою, у Беатріче. Із його дому у Флоренції Данте брутально вигнали, і йому судилося роками мандрувати італійськими селами, із сентиментальною тугою згадуючи про свою домівку.
Про вигнання Данте писав так: «Маєш позбутися всього, що ти любиш найбільше. Бо саме ця стріла вилітає першою з лука вигнання».
Коли Ленґдону спали на думку ці слова із сімнадцятої пісні поеми «Рай», він поглянув праворуч, через ріку Арно, на далекі вежі старої частини Флоренції.
Ленґдон уявив собі план Старого міста: туристичний лабіринт, тисняву, потік автомобілів, що мчить вузькими вулицями повз знаменитий флорентійський собор, музеї, каплиці та райони з невеличкими крамничками. Йому подумалося, що якби вони із Сієнною кинули трицикл, то запросто змогли б загубитися в натовпі.
— Старе місто — ось куди нам треба їхати, — заявив Ленґдон. — Якщо й існують відповіді на запитання, то саме там їх можна знайти. Стара Флоренція була для Данте цілим світом.
Сієнна кивнула на знак згоди й крикнула через плече:
— До того ж там буде безпечніше — більше місць, де можна сховатися. Поїдемо до Порта Романа, а звідти ми зможемо перебратися через річку.
«Ріка», — подумав Ленґдон із легким трепетом у душі. Знаменита подорож Данте до пекла також почалася з переходу через річку.
Сієнна натиснула на газ, і коли повз них замелькали розмиті картини місцевого ландшафту, Ленґдон подумки перебирав картини пекла, мертвих і живих, десять канав восьмого кола з чумним лікарем і химерним словом «САТ- ROVACER». Потім замислився над словами, написаними під «Мапою пекла»: «Істину можна побачити лише очима смерті» — і подумав, що це, можливо, цитата з Данте.