По той бік лінії запала дивна тиша, а потім секретарка несподівано вибухнула істеричними риданнями.
— Cosa succede? (Що сталося?) — настійливо спитала Марта.
Еудженія розповіла Марті, ковтаючи сльози, що вона що- йно прибула до офісу й дізналася, що минулої ночі на алеї біля собору в Іґнаціо стався серцевий напад. Була вже дванадцята ночі, коли він зателефонував до «швидкої», але лікарі запізнилися. Бусоні помер.
Марта відчула, як ноги її підкосилися, і вона мало не впала. Зранку вона чула новину, що минулої ночі помер якийсь міський чиновник, чиє ім’я не називали, але й припустити не могла, що то був Іґнаціо.
— Послухай мене, Еудженіє. — І Марта, намагаючись зберігати спокій, швидко розповіла про те, що тільки-но бачила на відеокамерах стеження в палаці: Іґнаціо та Роберт Ленґдон, якого тримають під прицілом охоронці, викрали посмертну маску Данте.
Марта чекала від Будженії якої завгодно реакції, та аж ніяк не того, що почула.
— Roberto Langdon? — скрикнула Еудженія. — Sei соп Langdon ora? (Ти з Ленґдоном?)
Схоже, Еудженія не зрозуміла, про що йшлося.
— Так, але ж маска…
— Devo parlare con lui! (Я маю з ним поговорити!) — вигукнула Еудженія.
***
А в кімнаті охорони Ленґдон, сидячи під прицілом двох сторожів, відчував, як гупання в його голові посилюється. Двері рвучко розчинилася, і в кімнаті з’явилася Марта Альварес.
Крізь відчинені двері Ленґдон почув далеко надворі лиховісне дзижчання безпілотника, яке супроводжувалося завиванням поліцейських сирен. «Вони дізналися, де ми».
— Е arrivata la polizia (Прибула поліція), — повідомила Марта охоронцям і послала одного з них зустріти представників влади і провести їх до музею. Другий охоронець залишився в кімнаті, і ствол його пістолета й досі був націлений на Ленґдона.
На його превеликий, подив, Марта простягнула професору мобільний телефон.
— Дехто хоче з вами поговорити, — сказала вона дещо дивним тоном. — Вам треба вийти з кімнати, щоби мати надійний зв’язок.
Група перекочувала з душної кімнати відеоконтролю до сусідньої галереї, де крізь великі вікна, з яких розгортався приголомшливий вид на п’яца дела Синьйорія, лилося сонячне світло. Хоча він і досі був під прицілом, Ленґдон відчув помітне полегшення, коли полишив замкнений простір.
Марта жестом підізвала його до вікна й подала телефон.
Ленґдон нерішуче взяв його й приклав до вуха.
— Роберт Ленґдон слухає.
— Пане, — звернулася до нього жінка ламаною англійською із сильним акцентом. — Я Еудженія Антонуччі, секретарка Іґнаціо Бусоні. Ви і я… Ми з вами зустрітися вчора вночі, коли ви прибувати до нашого офісу.
Ленґдон не пам’ятав нічого.
— Так?
— Мені дуже шкода казати вам це, але Іґнаціо… він померти від серця вчора вночі…
Ленґдон міцно стиснув телефон. «Іґнаціо Бусоні помер?!»
А жінка вже плакала, і голос її був сповнений суму.
— Іґнаціо дзвонити мені перед померти. Залишити мені повідомлення й казати, щоби ви його неодмінно почути. Я вам його прокрутити.
Ленґдон почув якесь шерехтіння, і за кілька секунд у його вухах зазвучав голос Іґнаціо Бусоні.
«Еудженіє, — сказав чоловік, важко дихаючи і явно долаючи біль. — Будь ласка, зроби так, щоби це повідомлення почув Роберт Ленґдон. Я потрапив у біду. Не думаю, що мені вдасться добратися до офісу. — Іґнаціо застогнав і надовго замовк. А коли знову заговорив, то голос його вже був слабшим. — Роберте, сподіваюсь, тобі вдалося врятуватися. Вони й досі переслідують мене… і я… мені дуже зле. Я намагаюсь викликати лікаря, але… — Знову настала довга пауза, схоже, Дуоміно збирав останні сили, а потім знову почувся його голос: — Слухай мене уважно, Роберте. Те, що ти шукаєш, надійно сховане. Для тебе брама відчинена, але мусиш поквапитися. Парадіз, двадцять п’ять. — Іґнаціо надовго замовк, а потім насилу вимовив: — Нехай тобі Бог помагає».
І на цьому повідомлення скінчилося.
Серце Ленґдона закалатало. Він збагнув, що тільки-но почув останні слова померлого чоловіка. Через те, що ці слова призначалися йому, не легшало. «Парадіз, двадцять п’ять? Для мене брама відчинена?» Ленґдон замислився. Яку браму мав на увазі Іґнаціо? Єдиним зі сказаного, що мало чіткий сенс і не підлягало сумніву, було те, що Дуоміно вдалося надійно сховати маску.
На лінії знову з’явилася Еудженія.
— Професоре, ви це розуміти?
— Так, дещо.
— Може, вам чимось допомогти? Щось зробити?
Ленґдон надовго замислився над пропозицією.
— Зробіть так, щоби цього повідомлення більше ніхто не почув.
— Навіть поліція? Бо до мене невдовзі прийде детектив, щоби взяти свідчення.