У незручній тиші всі зайняли місця за столом. З одного боку сиділа суддя Макдовер, справа і зліва від неї — адвокати. Майкл розмістився навпроти неї, Лейсі та Джастін поряд із ним. Потрібно було переходити до суті справи. Адже нікого тут не цікавили пусті балачки про погоду.
Майкл Гейсмер почав:
— До нас сорок п’ять днів тому надійшла скарга на суддю Макдовер. Ми провели свою оцінку й детально розглянули її. Якщо ми виявляємо, що скарга має під собою підстави, тоді ми передаємо її судді. Саме тому ми сьогодні тут.
— Ми це розуміємо. — різко підтвердив Кіллбрю. Лейсі не зводила очей з Макдовер, вона думала, чи все це правда. Усі ті хабарі в обмін на потрібні рішення; крадіжка у таппакола; вбивство Г’юго Хетча; приватні літаки і безліч готівки, будинки по всьому світу; несправедливе засудження Джуніора Мейса. Лейсі здавалося неможливим, що ця приваблива жінка, суддя з маленького містечка, може бути причетною до такого жахливого і добре спланованого злочину. Кого бачила Макдовер, дивлячись на Лейсі? Шарф, що приховує рани? Дівчину, якій пощастило вижити? Перешкоду, якої потрібно буде позбутися згодом? Загрозу? Що б там не думала суддя, вона добре зуміла це приховати. Обличчя жінки не видавало жодних емоцій.
Уся краса задуму Лейсі полягала у тому, що суддя навіть не здогадувалася, про що уже встиг розповісти «кріт». Вона не знала, що детективам відомо про гроші, приватні літаки, будинки і решту порушень. Суддя вже збагнула, що її чотири будинки викликали підозри, і тільки.
— Ми можемо ознайомитися зі скаргою? — запитав Кіллбрю.
Майкл роздав усім копії. Макдовер, Кіллбрю і Арчер вхопили їх і почали швидко читати. Вони не видавали своєї реакції. Якщо суддя і справді була шокована, то вона добре зіграла дивування. Нічого. Ні злості. Ні зневаги. Лише стримане, позбавлене емоцій читання обвинувачень. Адвокати, читаючи документ, зуміли зобразити відверту байдужість. Арчер зробив кілька поміток у записнику. Хвилини спливали. Напруга відчутно наростала.
Врешті Макдовер стримано сказала:
— Це абсурд.
— Хто такий Грег Маєрс? — холодно запитав Кіллбрю.
— Ми не можемо надавати інформацію про наших свідків, — відповів Майкл.
— Ну, що ж, ми самі все з’ясуємо. Я маю на увазі, що це ганебний наклеп і йому він так просто не минеться. Цей Маєрс від нас не сховається.
Майкл знизав плечима і відповів:
— Можете судитися з ким завгодно. Нас це не стосується.
Озвався Арчер. Він зумисне заговорив неприємним тоном, щоб показати усім, що вважає себе найрозумнішим серед присутніх.
— Коли ви проводили оцінку скарги, ви з’ясували щось, що дало підстави вважати її обґрунтованою?
— На даному етапі ми не зобов’язані оприлюднювати жодну інформацію. Впевнений, що ви читали про це у нашому статуті. У судді Макдовер є тридцять днів на письмову відповідь. У цей період ми продовжимо розслідування. Як тільки ми отримаємо вашу відповідь, одразу ж відповімо.
— Я вимагаю відповіді негайно! — скрикнув Кіллбрю. — Це дискредитація, наклеп і взагалі якесь паскудство. Там слова правди не знайдеш. Це діяльність вашої організації слід розслідувати за те, що ви серйозно ставитесь до таких обвинувачень, і за те, що втоптуєте у бруд ім’я однієї з найбільш шанованих суддів у всьому штаті Флорида.
— Ви і до нас плануєте позиватися? — спокійно запитала Лейсі, спантеличивши його. Кіллбрю зиркнув на неї, проте наживки не заковтнув.
— Мене бентежить питання конфіденційності, — зауважила суддя Макдовер. — Я не хвилююсь через ці обвинувачення, бо вони безпідставні, й невдовзі ми це доведемо. Але у мене склалася певна репутація, і я хочу її захистити. Це перша скарга на мою діяльність за сімнадцять років на цій посаді.
— Це ще ні про що не говорить, — сказала Лейсі; їй хотілося розпочати суперечку.
— Правильно, міс Стольц, але мені потрібні гарантії, що цієї умови буде дотримано.
Майкл відповів:
— Звісно, все має залишитися в таємниці, ми маємо справу з репутацією, а тому завжди дотримуємося статуту, тобто усі наші розслідування конфіденційні.
— Але ви будете опитувати потенційних свідків, — сказав Кіллбрю. — Підуть чутки. Я знаю, як усе влаштовано. Такі розслідування можуть перетворитися на полювання на відьом, коли ширяться плітки, від яких страждають люди.
— Люди вже постраждали, — сказала Лейсі, не відводячи очей від судді Макдовер, яка відповіла їй поглядом, сповненим байдужості.
На якусь мить здалося, що в кімнаті забракло повітря. Гейсмер вів далі:
— Ми проводимо такі розслідування щодня, містере Кіллбрю. Запевняю вас, ми знаємо, як це робиться. Досить часто чутки починає поширювати інша сторона.
— Гарна спроба, сер, але ми не з тих, хто пліткує, — відповів Кіллбрю. — Ми подамо клопотання про припинення провадження у справі, як тільки це буде можливо, і позбудемося цієї дурні.
— Я працюю у РСП уже майже тридцять років, і за цей час іще не було жодного випадку, коли Рада задовольняла таке клопотання до того, як отримала офіційну відповідь. Звісно, вам ніхто не забороняє спробувати, — відповів Майкл.
— Чудово, містере Гейсмер. А скажіть, будь ласка, на основі вашого багатого досвіду, як часто ви приймали скарги, у яких не було вказано персональні дані сторони обвинувачення?
— Його звати Грег Маєрс. Це зазначено там, на першій сторінці.
— Дякую. Але хто такий цей містер Грег Маєрс і звідки він? Тут не вказано ані адреси, ні контактної інформації, нічого.
— Будь-який контакт із містером Маєрсом з вашого боку недоречний.
— Я не стверджував, що шукаю з ним контакту. Ми лише хочемо знати, хто він такий і чому звинувачує мою клієнтку в хабарництві. Ось і все.
— Це ми обговоримо потім, — відповів Майкл.
— Щось іще? — запитала Макдовер. Головною тут була суддя, і їй хотілося завершити цю зустріч.
— У нас все, — відповів Майкл. — Чекаємо на вашу відповідь за тридцять днів або раніше.
Не потиснувши руки на прощання, обмежившись легким кивком, детективи встали і вийшли з кімнати. Усі мовчали, поки йшли до автівки і потім, по дорозі. Коли місто залишилось далеко позаду, Майкл нарешті порушив тишу:
— Ну, що ж, кажіть.
Джастін заговорив першим:
— Той факт, що Макдовер найняла найбільш досвідчених адвокатів ще до того, як дізналася, у чому справа, зароджує підозри. Хіба вона найняла б їх, якби не відчувала за собою провини? Та й як вона може дозволити собі це на зарплату судді? Торговці наркотиками та знані шахраї мають достатньо грошей, щоб оплатити послуги Кіллбрю, але не окружний суддя.
— Думаю, готівки в неї достатньо, — додала Лейсі.
— Незважаючи на її стриману поведінку, я помітив страх. І це не страх за свою репутацію. Якраз вона її зараз хвилює найменше. Ти згодна, Лейсі? Ти це помітила? — запитав Майкл.
— Мені не здалося, що вона злякалася. Вона надто холоднокровна для цього.
— Послухайте, ми знаємо, яким буде її наступний крок. Суддя надасть нам розлогу відповідь, у якій ітиметься про те, що вона придбала будинки дуже давно з метою інвестувати гроші. Закон не забороняє робити таке за посередництва офшорних компаній. Це трохи підозріло, проте не протизаконно чи то неетично, — сказав Джастін.
— Гаразд, але як вона доведе, що заплатила за них? — поцікавилась Лейсі.
Майкл висловив припущення:
— Знайде якісь записи. Бонн Дюбос і раніше таємно допомагав їй підробити потрібні папери, а тепер є ще й Едгар Кіллбрю, що намагатиметься напустити туману. Нам буде нелегко.
— Ми знали це від самого початку, — зауважила Лейсі.
— Нам потрібно більше інформації від Маєрса, — підсумував Майкл. — Потрібні беззаперечні докази.
— Так, а Маєрсу краще залягти на дно, — додав Джастін. — Ви ж бачили, як вони палко прагнуть його розшукати.
— Їм нізащо не знайти Маєрса, — запевнила Лейсі так, наче знала більше, ніж колеги.