— Суддя отримує гроші? — запитав Луна.
— Так, якщо вірити Маєрсу.
— Нащо ж їм ділитися з нею?
— Офіційна скарга — це доказ №1. У вас є її копія. А ось наш доказ №2.
Гейсмер підсунув до нього копію, а Лейсі вела далі:
— Це коротке резюме про таппакола, їхні землі, федеральне визнання прав, спроби побудувати казино. Тут йдеться про мінімум два вбивства і чоловіка на ім’я Джуніор Мейс, який зараз чекає на страту у Старку. Я пропоную вам приділити декілька хвилин ознайомленню з цим доказом.
ФБРівці, не поспішаючи, почали читати. На цьому етапі історія їх зацікавила. Агенти методично гортали сторінку за сторінкою. Першим скінчив читати Пачеко. Хан, що сидів віддалік, мовчки вивчав папери. В повітрі витала загальна напруга — вони оцінювали кожне слово. Лейсі виводила щось у своєму нотатнику, а Майкл читав повідомлення на своєму телефоні.
Коли всі ознайомились із документами, Лейсі продовжила:
— Доказ №3 — це деталізована історія створення казино, будівництва платного шосе і усієї судової тяганини, яка передувала цьому. Залучившись підтримкою суді, Дюбос зумів знищити усіх, хто стояв на заваді, й уже в 2000 році «Ключ до скарбів» відчинив свої двері для відвідувачів.
Гейсмер передав копії доказу №3.
— Ми маємо прочитати усе це зараз? — запитав Луна.
— Так.
— Добре. Чи не бажаєте випити кави, поки ми будемо зайняті читанням?
— Було б чудово, дякую.
Хан швидко підвівся й пішов шукати секретарку. Каву подали у справжніх чашках, не в паперових стаканчиках, але, здається, ні Луна, ні Пачеко не звернули на це жодної уваги, їх повністю захопило читання доказу №3.
Пачеко скінчив першим і, щоб не відволікати боса від читання, зробив нотатки на берегах і чекав. Луна опустив свій примірник і промовив:
— Питання. Цей Джуніор Мейс засуджений до страти, але ви вважаєте, що він, можливо, не причетний до подвійного вбивства, про яке йдеться у попередньому документі?
— Правду кажучи, ми не знаємо, але Грег Маєрс вірить, що містера Мейса підставили і насправді він не винен, — відповів Майкл.
— Я бачилася з Мейсом у в’язниці, й він запевняв, що не винен, — додала Лейсі.
— Повірте, він не один там такий, хто запевняє що не винен, — іронічно зауважив Пачеко.
Він усміхнувся, але сміятися не став. Луна поглянув на годинник, а потім на папери перед Гейсмером і запитав:
— Скільки таких доказів у вас ще є?
— Небагато.
— У доказі №4 йдеться про саму суддю, — Гейсмер передав папку. — Тут є фото Макдовер перед одним із її будинків у «Кролячих перегонах», — повідомила Лейсі.
Пачеко подивився на світлини і зауважив:
— Не сказав би, що вона позує перед об’єктивом. Хто зробив ці фото?
— Ми не знаємо, — відповіла Лейсі. — У Грега Маєрса є інформатор, ми не знаємо, як його звати, бо й самому Маєрсу це невідомо. Вони спілкуються через посередника.
У дальньому кінці кімнати Хан іронічно хмикнув, так наче не вірив у все це.
— Це заплутана історія, але вам буде цікаво, — додала Лейсі дивлячись на Хана. — Тож повернімося до справи. Ми зібрали дані про Макдовер — небагато, бо вона намагається залишатися в тіні. Її партнерка у злочині, принаймні одна з них, — адвокат із нерухомості у Мобілі Філліс Тебен. Її фото ми взяли з місцевого довідника. Ці жінки не просто близькі, вони люблять подорожувати із розмахом і проводять разом багато часу. Вони витрачають значно більше, ніж заробляють. У папці ви знайде звіт про їхні мандрівки за останніх сім років.
Вочевидь, усе сказане заінтригувало ФБРівців. Усі троє заходилися переглядати доказ №4. У кімнаті знову стало тихо: чоловіки читали.
Лейсі допила свою каву. Минула вже година, відколи вони зайняли місця за цим столом, і поки що вона була цілком задоволена прийомом. Лейсі й Майкл не знали, якої реакції очікувати. Вони припускали, що зібрана інформація справить враження на агентів, але не могли уявити, як вони до неї поставляться. Тепер було зрозуміло, що увагу ФБР вони однозначно привернули. Навіть попри те, що в агентів було обмаль часу: складалося враження, що вони дуже поспішають.
Луна поглянув на неї:
— Наступний.
— Наступний доказ № 5, поки що ця папка найменша: це наші дії у хронологічному порядку, — сказала Лейсі, а Гейсмер передав документи. Агенти уважно прочитали й цю інформацію.
— Як відреагувала Макдовер, коли ви принесли їй скаргу? — запитав Пачеко.
— Вона була спокійною, — відповіла Лейсі. — Ну, і, звісно ж, усе заперечувала.
— Мені здалося, що вона злякалася, але мої колеги зі мною не погодились. Хоча не думаю, що її реакція важлива, — додав Майкл.
— Суддя, мабуть, і справді винна в чомусь, якщо вона найняла Едгара Кіллбрю, — зауважив Пачеко.
Досі мовчазний Хан теж докинув, здивувавши цим присутніх:
— Я теж одразу про це подумав. Він іще той пройдисвіт.
Луна злегка підняв долоню, й Хан замовк.
— Ще якісь докази?
— Так, останній. Впевнена, ви знаєте, що наш колега Г’юго Хетч загинув у автомобільній аварії на території резервації, — сказала Лейсі.
Чоловіки сумно кивнули.
— Отож, я була за кермом, коли це сталося. На мені зараз шарф, бо голову мені поголили в лікарні. Я отримала порізи, рани, струс мозку, маю купу швів, але вважаю, що мені пощастило. На жаль, я багато чого не пам’ятаю, але спогади поволі повертаються. Хай там як, мій друг і колега загинув на місці, і його смерть не була нещасним випадком. Ми вважаємо, що його вбили.
Гейсмер передав копії останнього доказу, й агенти взяли їх з уже більшою зацікавленістю.
Фото «пріуса» і «доджа рам»; фото з місця трагедії; висновки констебля; опис подушки і ременя безпеки, які не спрацювали; телефони та iPad, що зникли. І висновок, що хтось стояв за цим інцидентом, тобто вбивством, і цей хтось — це Ванн Дюбос і його банда. Лейсі та Г’юго дозволили заманити себе углиб резервації, бо їм пообіцяли інформацію, але це була пастка. Злочинці намагалися налякати їх, показати, що їхнє життя в небезпеці, дати зрозуміти, що вони не знають, із ким мають справу, і довести, що Дюбос не зупиниться ні перед чим, щоб захистити свою імперію. Маєрс стверджує, і поки що у них не виникало причин сумніватися в його словах, що ніхто із органів управління ніколи не пхав носа у справи казино й не ставив зайвих запитань. Першими стали РСП, тож Дюбос вирішив зробити переконливе попередження. Він знав, що РСП обмежені у слідчих повноваженнях, і дійшов висновку, що агенція не зможе боротися зі злочинністю. Тож якщо детективів трохи налякати — вони заберуться геть.
— Вау, — сказав Пачеко і відклав папери. — А ви не з тих, хто легко здається.
— У нас загинув товариш, — відповіла Лейсі. — Тож ми не облишимо цю справу.
— Але, на жаль, ми не маємо засобів чи повноважень, щоб належним чином розслідувати цю корупційну схему. Саме тому й звернулись до вас, — додав Майкл.
В голосі Луни вперше вчувся натяк на втому чи невдоволення.
— Навіть не знаю. Це може виявитися гучною справою, — сказав він.
Натомість Пачеко був готовий узятися до цієї справи.
— Це серйозне розслідування, — сказав він із усмішкою, адресованою Лейсі.
— Так, — відповіла дівчина. — Занадто велике для нас. Ми не можемо розслідувати організовану злочинність. Наша справа — це судді, які схибили і наробили дурниць. Вони діють неетично, але рідко порушують закони. Такого розслідування як це, у нас іще не було.
Луна відклав стос паперів і зімкнув руки за головою.
— Добре, ви не коп, але ви слідчий. Ви жили цією справою останніх кілька тижнів. Якби ви були на нашому місці, міс Стольц, з чого ви б почали?