— Зараз, коли ми з вами говоримо, я б сказав, що безпосередньої небезпеки немає.
— Добре, але зі мною буде брат, і він любить бавитися зі зброєю. Мені переказати йому, щоб він прихопив щось із собою про всяк випадок?
— Ні, Лейсі, ми на одному боці.
— Із Грегом щось трапилось?
— Поговоримо про це пізніше.
— У мене пропав апетит. Я буду на місці за півгодини.
Територія навколо Капітолію добре освітлювалася, неподалік прогулювалися люди. Все ж таки це був суботній вечір, і всі державні службовці насолоджувалися вихідними. Самотня постать, одягнена в шорти, кросівки та бейсбольну кепку, сиділа на сходах старого Капітолію. Навряд чи ця людина привернула б до себе увагу де-небудь у місті. Чоловік востаннє затягнувся сигаретою, підвівся і рушив назустріч.
— Ви, мабуть, Лейсі, — сказав він, протягнувши руку.
— Так, а це мій брат Гантер.
— Мене звати Кулі, — промовив чоловік, і усі швидко потиснули руки. Потім чоловік кивнув і запропонував: — Давайте прогуляємось.
Вони йшли через внутрішній дворик у напрямку адміністративної будівлі.
— Не знаю, чи вам щось відомо про мене, однак думаю, що небагато, — почав Кулі.
— Я навіть не знала вашого імені, — відповіла Лейсі. — Що відбувається?
Дівчина уже здогадалася, що з Маєрсом щось не так. Інакше Кулі не з’явився б тут і ця зустріч взагалі б не відбулася.
Поки вони йшли, Кулі почав тихо розповідати:
— Чотири дні тому Маєрс і його дівчина Карліта були на острові Кі-Ларго, де пірнали з аквалангом.
— Я знайома з Карлітою.
— Вони пришвартувалися, і Маєрс сказав, що йде до бару, щоб із деким зустрітися. Він зійшов, а Карліта залишилася на човні. Маєрс так і не повернувся. Через кілька годин вона почала хвилюватися. З настанням темряви дівчина помітила незнайомців, що спостерігали за човном із відстані, принаймні, їй так здалося. Біля пристані було багато човнів, багато людей розважалися на березі, й ті двоє чоловіків не затрималися надовго. Тієї ж ночі вона мені зателефонувала — ми домовлялися зробити це в разі небезпеки. І згадувати не буду про те, яка вона зараз збентежена і перелякана, жінка навіть не уявляє, що робити далі. Грег рідко сходив на берег, а коли й сходив, то вона точно знала, коли він повернеться. Вони купували припаси в різних місцях, але найчастіше покупками займалася Карліта. Бувало, що вони вибиралися у кіно чи в ресторан, але завжди разом. Грег був обережний і планував заздалегідь кожен свій наступний крок.
Вони вийшли на Дювал-стріт, дедалі більше віддаляючись від Капітолію, могло здатися, що це троє друзів, які вирішили прогулятися у спекотний вечір.
— А що з його телефонами, ноутбуком, файлами, записами? — запитала Лейсі.
— Дещо залишилося на човні, за цим наглядає Карліта. Правду кажучи, не знаю, що там може бути. Він не знайомий із «кротом». Ми з ним розмовляли або віч-на-віч, або по одноразових телефонах, досить обережно, щоб не залишити сліду. Але ж він юрист, чи не так? Тому існує ймовірність того, що він щось записував, робив якісь нотатки. Поки що Карліта залишається там і чекає. Або Грег повернеться, або я скажу їй, що робити далі. Однак якщо я поїду туди, то дуже ризикуватиму. — Вони можуть, дізнатися хто ви? — запитала Лейсі.
— Залежить від того, хто такі ці вони. Ні, не думаю, що мене хтось впізнає, але всяке буває. Я не можу поїхати по неї.
— Вона вміє керувати човном? — запитав Гантер.
— Ні. Карліта не зможе навіть завести двигун і увімкнути задній хід. Та й куди вона може поїхати?
Лейсі помітила лавку і сказала:
— Я б хотіла посидіти.
Вони з Гантером сіли, брат тримав її за руку, а Кулі підкурив іще одну сигарету і спостерігав за рухом транспорту. Жодних інших пішоходів поблизу не було видно.
— Грег розповідав, що уже кілька років переховується, він мав ворогів, яких набув, коли втрапив у халепу. Думаєте, це хтось із його минулого поквитався з ним? — поцікавилась Лейсі.
Кулі випустив хмару диму.
— Сумніваюся. Ми познайомились у в’язниці. Колись я теж був адвокатом, доки мене не попросили змінити професію. Тож ми були лише хлопцями, позбавленими роботи, які відбували строк у федеральному закладі Техасу. Я почув історію про Бонна Дюбоса і казино від іншого в’язня, тож коли звільнився, то повернувся до Флориди й почав шукати докази. Це довга історія, але я знав «крота», і так усе й почалося. Зараз цей план здається мені дурною витівкою. Ви постраждали. Ваш друг загинув. Маєрс, мабуть, уже спочиває на дні океану, з цеглою, прив’язаною до тіла.
— Ви гадаєте, це Дюбос? — запитав Гантер.
— В першу чергу я запідозрюю саме його. Звісно, у Грега були вороги, але це далеке минуле. Я знаю декого з тих людей, на кого він доніс. Вони аж ніяк не організовані злочинці. Звісно, вони робили негарні вчинки, але ці люди не з тих, хто присвятив би роки пошукам Грега лише для того, щоб всадити йому кулю в голову і цим ще більше ускладнити собі життя. Кубіак, ватажок, ще й досі у в’язниці. Як тільки Грег підписав своїм іменем скаргу і тим самим створив загрозу для клану Дюбоса, він, о диво, за якийсь час безслідно зник. Ви ще досі вважаєте, що з ним розправився хтось інший?
Лейсі знизала плечами. Відповіді в неї не було.
— Чи будуть розглядати скаргу Маєрса проти судді Макдовер, якщо сторона, що поскаржилася, зникне?
Лейсі задумалась на якусь мить.
— Я не впевнена. Наскільки мені відомо, такого раніше не траплялося.
— А ти впевнена, що й далі хочеш, щоб її розглядали? — запитав Гантер.
Ані Кулі, ані Лейсі не відповіли. Кулі повільно зробив останню затяжку і недбало кинув недопалок на хідник. За інших обставин Лейсі прокоментувала б такий поганий вчинок, але зараз це не мало значення.
— Потрібно вирішити, яке у нас першочергове завдання, — сказала вона.
— Карліта не може більше залишатися на човні. У неї обмаль води і харчів, а капітан порту вимагає від неї плату за стоянку. Я б хотів якось допомогти їй і зберегти усі речі Маєрса — телефони, записи, усе, що потрібно захистити. Але, знову ж таки, це надто ризиковано. Існує ймовірність того, що за човном стежать і чекають, коли хтось прийде, — сказав Кулі.
— Я можу це зробити, — сказав Гантер.
— В жодному разі, — заперечила Лейсі. — Ти не будеш у це втручатися.
— Послухай, у мене є маленький літак в аеропорту. Я можу дістатися до Кі-Ларго за дві години. Ті люди, якщо там і справді хтось є, гадки не мають, хто я такий. Карліту ми попередимо про мій приїзд, тож вона буде готова. Дівчина повідомить нам точні координати човна. Я встигну злітати туди і повернутися ще до того, як усі про це дізнаються. Якщо люди, які стежитимуть за човном, прокинуться і якимось чином зможуть простежити за нами до аеропорту, то вони однаково не зможуть знайти літак так швидко, щоб полетіти за нами. Тоді Карліта зійде десь по дорозі й сяде на автобус у будь-якому напрямку.
— А якщо хтось намагатиметься вам перешкодити? — запитав Кулі.
— Ви чули, що говорила моя сестра, сер. Я люблю пістолети, один з них зараз у мене в кишені. Мене так просто не злякати.
— Не знаю, Гантере, — сказала Лейсі. Якщо Кулі швидко підтримав цю ідею, то вона такий план не схвалювала.
— Ми зробимо це, еге ж? Ризик мінімальний, усе буде добре. Я роблю це, щоб допомогти команді й захистити тебе.
Розділ 27
Гейсмер відхилив цей план у суботу ввечері. Він лютував, що Гантер знову пхає свого носа у справу Макдовер, і насварив Лейсі за порушення професійної етики. Вона виправдовувалася тим, що Кулі зателефонував під час вечері, тож приховати це від брата було неможливо, а він, як всі вже встигли переконалися, завжди нашорошує вуха і досить настирливий. Лейсі нагадала босу, що й він сам забагато розповів Гантеру за кавою в лікарні, поки вона була в комі. Це не було їхнє типове розслідування, тож і правила тут інші.
Справжньою проблемою було зникнення Маєрса, що загрожувало появою ускладнень у справі. Лейсі наполягала на зустрічі у неділю вранці в РСП. Гейсмер погодився, але попередив, що Гантеру там не місце. Отож брат залишився чекати в автівці, безупинно сперечаючись по телефону з банкіром, якого витягнув із ліжка.