Яка іронія! Можливо, один-єдиний раз упродовж свого дорослого життя Джек Кеннеді зберігав моногамні стосунки. А жінка, якій він був вірним, зраджувала йому, хоча тоді він про це не знав і, вочевидь, ніколи так і не дізнався.
Розділ 49
«НЕПРИСТОЙНЕ»
Можливо Джекові з Інґою пощастило б зберегти свої стосунки, якби вони щоразу не дізнавалися, що урядові слідчі записують кожне їхнє усне чи письмове слово. Інґа зізналася Кік, що прослуховували не лише її телефон — вони з Джеком не могли по телефону обговорювати щось важливе, а і його домовласниця все підслуховувала. Ба більше, Джек розповів Інзі, що його колега по кімнаті (невідомо, чи на роботі чи в квартирі, де він мешкав), знімав копії з усіх його листів{654}.
Попри це Джек тепер писав їй частіше, ображений її звинуваченнями в неувазі до неї. Він рідко розкривав душу в листах, а тепер ще й знав, що його листування можуть читати чужі допитливі очі. Тому його текст банальний, хоча тепер його ніжна увага зазвичай стриманого Джека впадала в очі.
У листі від 13 лютого Джек, як він часто робив, критикував плачевний стан американської політики. Його засмутило, що попри всі великі випробування, перед якими постав світ у війні, у Вашинґтоні лише й розмов було, що про дрібний скандал, в якому «танцівницю з віялами» найняли вести урядову фізкультурну програму. «Думаю, там усе тепер занадто складно для середнього конгресмена, — писав Джек. — Нерону краще посунутися, бо до нього прямує тепленька компанія». Лист до Інґи він завершував таким сантиментом: «Тільки ти варта якихось очікувань. Гадаю, ти повністю розумієш свою відповідальність. Навіки, Джек»{655}.
Безумовно, Інґа оцінила цей любовний рядок, але Джек уже не був її єдиним залицяльником. Блок теж написав їй листа данською, і в значно пристрасніших висловах. Він усе ще перебував у стані посткоїтального блаженства. Він співав Інзі рапсодії про те, «які округлі і розкішні, теплі і чарівні твої груди; мені навіть здалося, що я цілую твою душу, коли вони колихаються». Її груди, писав Блок Інзі, «розповіли мені набагато більше за будь-які слова… і навчили мене багато чого про тебе, твоє життя, чому зранку потрібно підніматися… чому чоловік може тішитися життю»{656}.
«Я хочу тебе, — казав Блок Інзі. — І не тому, що хочу володіти — я вже володів, — а тому що хочу давати. Це найглибше почуття, найбільша потреба чоловіка. Лише вона приносить справжнє щастя». Блок розумів, що не є її пріоритетом, але написав «навіть якщо ти вийдеш заміж 300 разів і переспиш з кожним чоловіком тисячу разів… ніхто так не насолоджуватиметься твоїми примхами, твоєю добротою і речами, які ти вважаєш протилежністю мені, як я»{657}.
За листом Блок послав і телеграму, благаючи Інґу приїхати у Нью-Йорк, але вона відмовила. Зараз вона бажала позбутися Блока, але замість зізнатися в цьому, просто сказала, що мусить працювати і планує поїхати до матері у Меріленд, де Ольга працювала опікуном/компаньйонкою жінки — голови родини Сенґерів. Інґа не бачила її майже два місяці.
Потім на день Святого Валентина Блок надіслав їй квіти і зателефонував спитати, що вона думає про його любовного листа. Він був «безумовно чудовим», відповіла вона. Інґа прочитала його двічі того дня, як він прибув, і ще двічі наступного ранку, але потім вона кинула його в піч для спалювання сміття, бо такий лист не міг просто так валятися в її квартирі{658}.
Однак агенти ФБР видобули його зі сміття, переклали, передали далі і підшили в папку у простому коричневому конверті з жирною поміткою «НЕПРИСТОЙНЕ», щоб попередити будь-яку секретарку, яка, нічого не підозрюючи, могла б знепритомніти від прочитання цієї радше невинної спроби Блока зануритися в еротику. Щоправда, вони забули, що справжньою непристойністю було видобування приватних любовних листів із чужого сміття{659}.
Відображаючи її тодішню розгубленість, емоції Інґи змінювалися наче примхлива погода. Тепер вона трохи шкодувала, що не дозволила Блокові приїхати у Вашинґтон. Вони б могли провести разом ніч і поснідати перед її поїздкою у Балтимор до Ольги. Вона попросила Блока писати їй частіше і спитала: «Милий, ти мене любиш?» Блок відповів, що так. «Я так хотіла від тебе це почути, — зізналася вона. — Це так прекрасно звучить»{660}. Тижнем раніше Блок поставив їй те саме запитання. «Гадаю так, милий», — відказала вона{661}. Добре, що груди Інґи промовляли до Блока, бо її уста були скупі на слова любові.