Можливо, Інґа не сказала, що любить Блока, бо знала, що це не так. Але вона була збентежена і схвильована: збентежена, бо все ще кохала Джека і сподівалася бути з ним, а схвильована, бо боялася, що вагітна дитиною від нього, хай і відчувала, що може його втратити. ФБР старанно занотувало, що вона відвідала дві вашинґтонські медичні лабораторії здавати тест на вагітність{662}.
Побоюючись, що носить дитину від чоловіка, з яким не може бути, коли водночас залицяється інший чоловік, щодо якого непевна, чи хоче його, Інґа ще більше засмутилася тим, що по роботі цього вікенду їй треба прийти на вечірку Сіссі Паттерсон на честь ефектних і вродливих майже молодят Кассіні і Тірні, та ще й у день Святого Валентина. Це стало ще одним нагадуванням для Інґи про те, чого вона все ще не мала в житті.
Вона написала Джекові довгого листа, згадавши, як дізналася, що Валентинів день названо на честь святого — «патрона закоханих і помічника нещасливих коханців. Звісно, це всіх стосується, чи не так, милий? Тож ми всі можемо взяти участь у святкуванні й обрати собі роль на свій смак. Дехто воліє головних ролей, але не всі можуть бути королями і володарями, мусить бути хтось, хто служить, хто чекає, і часто слуга щасливіший і задоволеніший за пана. Головне — знайти правильне місце»{663}.
«Правильне місце» — Інґа гадала, де ж воно для неї з Джеком? Йому могло здаватися, що він прикутий до тупої, ненависної кабінетної роботи на чарлстонській військовій верфі, але Інґа відчувала, що скоро Джек кудись поїде. Вона зізналася, що відчувала це вже багато місяців. Джек завжди прагнув бути в центрі подій. Перебування у Вашинґтоні цілу війну поруч із тими, хто ухвалював рішення, колись могло задовольнити таке прагнення, але тепер він застряг у Чарлстоні, подалі від політики, подалі від війни, подалі від усього. Інґа добре знала Джека, щоб зрозуміти, що йому бракує захоплення. Тепер, після фактичного вигнання з Вашинґтона, таке захоплення можна було знайти на війні.
Інґа сказала, що мусить бути, як інші жінки, і з гордістю спонукати Джека: «Йди і захисти свою країну». Вона знала, що мусить це зробити, «але чомусь гордості не відчувала». Все, про що вона могла тоді думати, це щоби Бог «оберігав тебе» і Джек міг повернутися «з неушкодженим прекрасним тілом» і мати шанс бути тим, ким хотів — «господарем Білого дому, який мріє про ранчо — десь на Заході»{664}.
Молитви до Бога про безпеку Джека змусили Інґу замислитися про віру. «Ти завжди кажеш, що маєш віру, — сказала вона Джекові. — Іноді мені цікаво, чи ти сам у це віриш. Мені здається, що віра, в якій тебе виховали, — порожня. Те, що ти набуваєш з роками, коли Бог підняв [sic] завісу і показав тобі життя, показав усі його красоти і деякі нещастя, — що ж, якщо матимеш віру, воно чогось вартуватиме»{665}.
Того дня святий Валентин був потрібен Інзі як захисник нещасних закоханих. Уявляючи мить, коли Джек повернеться з війни, Інґа написала: «…давай пообідаємо того першого дня, коли ти ступиш на землю, добре? Звісно, якщо ти на той час не одружишся, бо жінка, певно, не зрозуміє. Коли ти молодий і закоханий, це завжди важко зрозуміти, а вона, можливо, такою і буде». Інзі ставало дедалі зрозуміліше, що вона не стане дружиною Джека, але вона його в цьому не винила, натомість звинувачувала себе. Вона вже двічі була заміжня, але якби лише знала, що шлюби із Набі та Фейошем означали неможливість побратися з Джеком, «то я все ще ходила б старою дівою»{666}.
Розділ 50
«Усі радощі молодості, але не відповідальність»
У понеділок, після дня Святого Валентина 1942 року, шанувальники завалили Інґу своєю увагою. Зателефонував п’яний Блок із запитанням, чи вона приїде до Нью-Йорка чи, може, йому навідатися у Вашинґтон? Вона відмовила, але при цьому неуважно пояснювала причини, пам’ятаючи, що збиралася відвідати Джека в Чарлстоні. Потім зателефонував Бернард Барух і почав фліртувати, удавано жаліючись, що Інґа давно не виходила на зв’язок і запитуючи, чи живе вона сама. «Так, — відповіла вона. — І це абсолютно аморально і жахливо, чи не так?» Барух відповів, що це прозвучало безглуздо. Інґа погодилася, але додала, що це також було розсудливо{667}. Коли ж Барух продовжив напосідати і говорити непристойності, вона поклала слухавку.
Телефон задзвонив знову, тож Інґа, вважаючи, що це набридливий Барух, відповіла так, що це змусило Джека запідозрити її в тому, що вона чекала почути когось іншого. «У мене немає коханців, — збрехала вона. — І тебе в мене теж немає». Інґа сказала, що знає про Джекове прохання служити на кораблі, але той відповів, що його запит про переведення до Перл-Харбора відхилили. Потім вона спитала про «церковні справи» (вочевидь, маючи на увазі те, чи її попередні шлюби можна анулювати, якщо вона перейде в католицизм), і Джек відповів, що спілкувався зі священиком і попросив книжку про вчення церкви. Але йому, здається, не сподобалася ця порушена нею тема{668}.