Інґа знову спитала Джека, коли він піде на війну і чи скаже їй про це заздалегідь. «Чому б я не мусив сказати?» — спитав він. Але Інґа знала, що Джекові подобалося все тримати в таємниці. «Не знаю, певно, сказав би, — відповіла вона. — Та не сказав би заздалегідь, а вже коли поїхав би»{686}.
Інґа добре знала Джекову схильність уникати визначеності. Власне, наступного тижня він не повідомив її про те, що збирається у Вашинґтон — сказати їй, що прийняв остаточне рішення щодо їхніх стосунків.
Розділ 51
«Незрівнянне шосе у Білий дім»
Можливо, реабілітуючись за свою холодність під час спільних вихідних, Джек зробив Інзі рідкісний подарунок — пару старовинних гасових ламп, які Інґа назвала «ідеально прекрасними» і додала: «…я вже дуже до них звикла і поклялася ніколи з ними не розлучатися». Вона погодилася, що це дивний прояв кохання, але для неї вони були всім, «бо я трохи божеволію від людини, яка подарувала мені це. Норкова шуба від Рузвельта мене б нітрохи не зігріла, а фіалки від мого морячка приводять мене у захват»{687}.
Інґу не хвилювало, що Джек не часто демонстрував своє кохання до неї. Її дратувало, як буденно американці говорили про любов, називаючи всіх «милий… лише, щоб здаватися дружніми» і невимушено промовляючи «я люблю тебе». «Мені подобаються ті, хто рідко це говорить, а якщо й вимовляє, то лише тоді, коли справді так вважає»{688}.
Але Інґа не була дурною. Вона помітила зміну в поведінці Джека у Чарлстоні і відчула, що він прийняв остаточне рішення. У листі, який одразу після повернення написала Джекові, вона сказала: «Щоразу, як бачу тебе, дізнаюся щось нове. Як і казала вчора, я доволі добре знаю тебе і все ще люблю. Знаєш, Джеку, це неабиякий комплімент, бо ж будь-хто, такий тямущий і по-ірландськи хитрий, як ти, навряд чи скидався б на білого голуба миру»{689}.
Фейош та інші вважали, що Інґа мало цікавилася політикою, але вона її розуміла і розуміла також, що це жорстока, небезпечна справа. Якщо Джек зібрався зайти в ній так далеко, то сентиментальність була розкішшю, яку він не міг собі дозволити. Інґа змогла побачити, що її мрія про Джека вислизає, але, як завжди великодушна, вона запропонувала підтримку замість скарг на свою долю. «Піднеси сірник до амбіції, що жевріє, — писала вона Джекові, — і тебе понесе, наче лісову пожежу. (Це не ранчо десь на Заході, але це незрівнянне шосе у Білий дім). І якщо ти знайдеш щось, у що справді віритимеш, мій милий, тоді ти впіймаєш найбільшу рибу в океані»{690}.
Хоча просування Джека як публічного діяча і йшло врозріз з її інтересами, Інґа повідала Кік, що спілкувалася з Паттерсон і Уолдропом про те, щоб вони замовили у Джека книжкові огляди для Times-Herald. Це дозволить йому «підтримувати репутацію у Вашинґтоні, бо люди в Чарлстоні і Норфолку надто тупі»{691}. Хоча шлюб із Джеком ставав дедалі примарнішим, Інґа все одно збиралася розлучитися із Фейошем. Вона попросила у Сіссі Паттерсон відпуску, щоб поїхати у Ріно, пообіцявши написати матеріали про тамтешніх відомих особистостей. Паттерсон погодилася.
Ольга спитала, чи може скласти їй товариство, та Інґа взагалі не хотіла, щоби мати за нею ув’язалася. Вона написала, що втомилася нервуватися, потребувала відпуски, і, можливо, подорож у Ріно, попри причину поїздки, могла би бути за потрібний відпочинок. Якби лише Джека, додала вона, перевели кудись ближче до Вашинґтона, «було б легше»{692}.
Інґа також скаржилася на біль. «Я жахливо почуваюся»{693}, — писала вона Фейошу. Інґа боялася, що то був апендицит. Найімовірніше ж, то був початок ревматоїдного артриту, що турбуватиме її до кінця життя. Попри нездужання Інґа полетіла у Нью-Йорк завершити підготовку документів із Фейошем стосовно поїздки у Ріно і під час перебування в місті коротко побачилася із Блоком. Після її повернення у Вашинґтон той подзвонив, і Інґа зізналася, що «дуже самотня». Блок знову сказав, як любить її і спитав, чи переспить вона з ним. «Звісно, я пересплю з тобою»{694}, — відповіла Інґа.
Якщо Джек не знаходив собі місця в Чарлстоні, то так само почувалася Інґа у Вашинґтоні. Вона втомилася від колонки для Times-Herald, була розчарована, що не допомагає у війні «перемогти Вісь», і сердилася на себе, що не мала вищих амбіцій, чи, як вона це називала, «не піднімала голови над натовпом». Вона все ще мріяла про переїзд «на Захід», де б жила у маленькому будинку із купою книг і письмовим столом. «І перш ніж туди поїхати, — писала Джеку, — я подбала б про дитину від тебе… бо таких, як ти, потрібно більше у світі»{695}.