Вона не кохала Блока глибоко, якщо кохала його взагалі, але він був добродушним компаньйоном і сердечною людиною для жінки, яка не хотіла старіти на самоті. Беручи під увагу її прохолодне ставлення до Блока важко повірити, що Інґа планувала народити від нього дітей, але вона хотіла бути мамою і боялася, що час для цього спливає. За стандартами 1942 року, коли більшість жінок виходила заміж у 21 рік, у 29 вони вже вважалися старими для народження першої дитини.
Поки Інґа розмірковувала про своє бажання вийти заміж за Блока, вона зрозуміла — якщо скаже у Times-Herald про свої наміри побратися, то це буде достатньо ввічливою підставою для звільнення. Розпливчасті пояснення внутрішньої спустошеності і «вашинґтонської невдачі» не подіяли б на Паттерсон, особливо зважаючи на всі її послуги Інзі, але роман міг би стати виходом. Багато жінок у газеті раптово подавали заяви про звільнення, щоб вийти заміж за своїх солдатів чи матросів, перш ніж їх відряджають за океан. Навіть кар’єристка Пейдж Гайдкопер пошлюбила молодого бідного солдата, на що Кік дорікнула: «Але, Пейдж, я вважала вас амбітною»{762}.
У заяві на звільнення Інґа подякувала Паттерсон за «все, що ви для мене зробили», але додала: «однак, зважаючи на те, що я збираюся вийти заміж найближчим часом, а мій обранець працює в Нью-Йорку, я не бачу можливості поєднувати роботу у Вашинґтоні з життям в Нью-Йорку»{763}. Паттерсон не лише не розгнівалася на Інґу, вона ще й зробила їй щедрий грошовий подарунок на весілля і написала дві чудові рекомендації.
Навіть Кік гралася з ідеєю шлюбу із Джоном Уайтом, — принаймні, вони нарешті обмінялися пристрасним поцілунком (армія зробила Уайта сміливішим), — але вона зрозуміла, що не може вийти заміж за того, хто не має положення у світі. Тож вона сохла за Біллом Кавендішем, але, перш ніж зможе переїхати у Лондон, Кік зобов’язалася вести за Інґу колонку «Можливо, ви чули?».
Кік вважала Блока не кращою партією для Інґи, ніж Уайта для себе. Коли подруга зателефонувала їй, щоб запросити на прощальну вечерю, Кік спитала, чи справді та збирається заміж за Нільса. ФБР записало: «Арвад відповіла, що не знає і скаже, коли переїде»{764}. Згодом Кік пояснювала Лему Біллінґсу, що Інґа «збирається за данця», бо «визнає, що кохає лише Джека, але якщо не може його мати, то й нема сенсу сидіти і чекати когось, хто ніколи не прийде»{765}.
Незабаром після переїзду Інґи Кік поїхала у Нью-Йорк побачитися з Уайтом, який служив неподалік, і разом вони попрямували у місто — зустрітись з Інґою в її квартирі на Риверсайд-драйв, в якій вона жила з Блоком. Кік згадувала, що візит був дуже напруженим, бо Блок боявся тих, хто нагадував Інзі про Джека. Поки Уайт займав Блока, Інґа відвела Кік убік і зізналася, що все ще кохає Джека. Кік з Уайтом погодились, що можливий шлюб Інґи з Блоком не протриває й півроку{766}.
І навіть така оцінка була дуже щедрою, бо, ще навіть не заручившись із Блоком, Інґа вже шукала порад, як з ним розлучитися. Вона зустрілася з адвокатом — колишнім юристом ФБР — Лайлом О’Рурком, про якого писала один зі своїх нарисів. Вона спитала, чи важливо, в якому штаті вона вийшла заміж «з огляду на можливе бажання незабаром розлучитися». О’Рурк спитав, чи вона планує вийти за Кеннеді. «Ні, — відповіла Інґа. — Кеннеді за тиждень-два опиниться вже у відкритому морі, а виходити за когось, хто служить, не годиться, бо розставання все зіпсує. Мій попередній чоловік був відсутній два роки». Коли ж вона сказала, що збирається вийти за Блока, О’Рурк здивувався: «Нащо взагалі виходити заміж? У поспіху немає сенсу»{767}.
Інзі постійно радили те саме звідусіль, втім, вона і не приховувала своє не надто ентузіастичне ставлення до Блока. Перш ніж переїхати у Нью-Йорк сьомого серпня, вона зателефонувала в офіс Бернарда Баруха. На відміну від Джозефа Кеннеді, долю Баруха Рузвельт переглянув і знайшов йому посаду із широкими повноваженнями. Напередодні дзвінка Інґи він надав Баруху доручення переконатися, що Сполучені Штати забезпечено достатньою кількістю гуми для військових потреб.
Баруха, який раптом став дуже зайнятим, не було, тож Інґа поговорила з його секретаркою — міс Хіґґінс. Дізнавшись, що Інґа збирається переїхати у Нью-Йорк, щоби вийти заміж за Блока, Хіґґінс спитала: «Він гарний?» Інґа відповіла: «Ну, це справа смаку». Схвильована від такого незвично байдужого ставлення до потенційного нареченого, Хіґґінс закликала Інґу: «Заради Бога, не вплутуйся в це! Ти надто красива»{768}.