Інґа не одружилася з Блоком. Хоча Нільс сподівався, що вони поберуться одразу, як вона переїде у Нью-Йорк, Інґа усе відкладала, але так і не наважилася, хоча вони мешкали разом, і здебільшого її вашинґтонські знайомі, включно з Джеком, гадали, що вона вже знову заміжня. «Можливо, ти вже чув: Інґа-Бінґа вийшла заміж — і не за мене, — із сумом писав Джек Біллінґсу. — Вона давно збиралася переїхати з Вашинґтона у Нью-Йорк — вийти за якогось хлопця, якого довго знала, але не кохала… А втім, її немає, і переді мною чистий лист»{769}.
Джек втратив кохання всього життя, як казав Френк Уолдроп, та принаймні він знав, чим займеться найближчим часом. Він вирушав на війну, почасти для очищення імені Кеннеді. Інґа теж втратила кохання всього життя, вирішила не виходити за Блока, але не знала, що робити далі. Її лист був чистішим за Джеків.
Інґа дізналася, що її вже не запрошують працювати у БВІ, хоч і не відала, чому. Колишнього колегу з Times-Herald Голландера призначили на іншу посаду, і коли вона згодом зателефонувала у БВІ, їй повідомили, що відкритих вакансій немає. Тож причиною її дзвінка в офіс Баруха після прибуття в Нью-Йорк була спроба знайти допомогу у працевлаштуванні, адже міс Хіґґінс вона сказала: «Не знаю, що робити».
Розділ 57
«Адольф Шикельґрубер про любов нічого не знає»
У серпні 1942 року, поки Інґа намагалася знайти роботу, федеральний уряд знову поставив собі запитання, чи не арештувати її. Цього разу помічник заступника міністра юстиції Оскар Кокс питав Гувера про «доцільність затримання Інґи Арвад як небезпечної іноземки»{770}. Знову, як і півроку тому з Едвардом Іннісом, Гувер підготував неупереджену доповідь про біографію Інґи, яка не заохочувала до її арешту, тож Кокс відчепився.
ФБР втратило інтерес до справи Інґи. На початку 1942 року вона, здавалося, приховувала в собі великий потенціал, але після місяців стеження за Інґою так нічого і не дала, крім відомостей про її складне особисте життя.
Одразу ж після Перл-Харбору, коли паранойя ще була великою, високопосадовці і прості громадяни прагнули дій — будь-яких, — лишень би протистояти загрозі Осі. Все неординарне — як Інґа — привертало увагу, і у першій половині 1942 року американці були на піку нервового напруження від операцій німецьких субмарин, які топили сотні суден вздовж східного узбережжя, іноді на очах нажаханих пляжників{771}.
На березі теж існували дуже реальні небезпеки. У червні з підводних човнів на американські пляжі висадили вісім німецьких агентів, але двоє з них змінили свої переконання і спробували стати працівниками ФБР. Згадавши минулорічну справу Уїльяма Сіболда, спершу в Бюро вважали цих ренегатів простими диваками (у Нью-Йоркському відділі ФБР існувала величезна кімната з триповерховими стелажами, забитими винятково фальшивими доповідями і несправжніми зізнаннями). Лише коли один із потенційних саботажників прибув у Вашинґтон і показав спецагентам отримані від Абвера 82 350 доларів готівкою, ФБР переконалося, що треба діяти і арештувати інших шістьох шпигунів, які все ще перебували на волі. Двоє нацистських перебіжчиків отримали терміни тюремного ув’язнення, шість інших стратили сьомого серпня, коли Інґа приїхала у Нью-Йорк{772}.
Маючи до діла з реальними загрозами, ФБР вважало недоцільним зосереджувати свої сили на Інзі, у чиїй справі не було надійних доказів шпіонажу. І тепер, уперше за кілька місяців не у Вашинґтоні, телефон Інґи не прослуховували. ФБР не ставило жучків, не залізало в її нью-йоркську квартиру, а агенти не стежили за нею цілодобово. Вона була вільна так само, як і десять місяців тому. Однак її справу не закрили. Знаючи, що президент Рузвельт може знову поцікавитися новинами, ФБР періодично сповіщало про місце її перебування. Втім, її колишні зв’язки з Гітлером і нацистами незабаром знову створять проблеми.
Інґа, однак, палко бажала остаточно звільнитися від пут ФБР. Невідомо, що викликало таку затримку, але аж 27 січня 1943 року Інґа написала заступникові директора ФБР Клайду Толсону, благаючи організувати її зустріч з Гувером, за її словами, «лише на п’ять хвилин». «Я хотіла б поговорити з містером Гувером про особисту справу, в якій лише він здатен допомогти»{773}.