Коли потрібно було показати ненависть до нацистів, Інґа ставала ревнішою католичкою за Папу римського. Її статті закликали американців віддавати свої сили повністю в тилу, підкреслюючи їхню ключову роль, не менш важливу, ніж у солдатів чи моряків на фронті. Описуючи проблему прогулів, Інґа зауважувала: «Ухиляння від робочих обов’язків на заводі не лише підставляє боса; це дає німцям і японцям шанс випустити більше набоїв, що вбиватимуть хлопців на службі у дяді Сема». Задля зниження прогулів Інґа пропонувала власникам заводів відкрити дитячі садки для працівниць з дітьми{781}.
Весь цей ура-патріотизм не переконав ФБР закрити справу на Інґу. Стеження припинили, але продовжували занотовувати всі її справи. Коли вона написала невеликий нарис, який згодом був опублікований у Boston Globe, в якому продавець вживаних машин із Техаса шукав охочих доставити з Нью-Йорка в Даллас придбані ним запчастини, спецагент повідомив Гувера. Якщо Інґа була шпигункою, казав він, то, можливо, використовувала свої статті для передачі послань своїм колегам, а цей матеріал міг стосуватися того, щоб «проінструктувати, наприклад, втікачів-військовополонених, як дістатися Техаса і перебратись у Мексику»{782}.
У записах ФБР не видно, щоби Бюро знайшло в історіях Інґи якісь злочинні наміри. Тож вона засуджувала зростання чорного ринку обмежених законом товарів, як-от яловичина (Інґа скуштувала конину, яку багато американців-м’ясоїдів вважало харчовою добавкою). В іншій статті вона скаржилася, що деякі нью-йоркські статусні ресторани, здається, не підпадали під обмеження продуктів харчування, на відміну від простого люду. Офіційний представник ресторану El Morocco так виправдовував нерівність в меню для багатих та бідних: «Більшість американців не люблять шампанське. Вони воліють пити міцні напої»{783}.
Завжди вболіваючи за справу жінок, Інґа спростувала чутки про те, що багатьох членів Жіночої допоміжної служби відіслали додому з фронту, бо вони мали позашлюбну вагітність (жодна не мала). Крім того, Інґа взяла інтерв’ю у переселенців, які пережили звірства німців і японців на окупованих територіях. Вона зосередила увагу на жінках, яких ґвалтували, змушували ставати проститутками для потреб іноземних солдат і яких використовували у нелюдських медичних експериментах — це одна з перших публікацій в американській пресі стосовно цих злочинів нацистів{784}.
І так само, як і в часи «Можливо, ви чули?», Інґа писала нариси про цікавих жінок, на кшталт китайської льотчиці-новаторки і актриси Лі Я-Чинґ, яка їздила Сполученими Штатами, пропагуючи мобілізацію сил для підтримки армії в регіоні Тихого океану. Інґа назвала її «китайською тигрицею-літункою» і написала: «Коли вона сідає на ніжно-блакитний диван і схиляє голову з великими розумними очима, бровами-дугами і розкішним чорним як смола волоссям на подушку, важко повірити, що ці очі декілька годин поспіль були прикутими до панелі приладів літака»{785}.
Цей стиль письма викликав регіт у Вашинґтоні, але її босам в ПАГС подобалася здатність Інґи вихопити головне в характері візаві через кілька добре підмічених рис у його вигляді і манері триматись. Вони вирішили, що Інґа підходитиме для чогось більшого.
Шейла Ґрем — одна з трьох голлівудських світських колумністок (разом із Луеллою Парсонс і Геддою Гоппер), завершувала писати свою колонку для Hollywood Today і поверталась у рідну Великобританію. Сьомого серпня 1943 року генеральний директор ПАГС Джон Уїлер запропонував Інзі піврічний контракт з платнею 75 доларів за тиждень, за яким вона мала вести щоденну колонку Ґрем, плюс «видавати якісь спеціальні матеріали, які вона могла продовжувати в кількох числах, чи яких від неї могли зажадати». ПАГС міг продовжити договір на рік, але якби у Інґи нічого не вийшло, то все, що вона отримала б, це «попереднє повідомлення про звільнення і оплату залізничних квитків назад у Нью-Йорк»{786}.