Інґа спитала Бакстер, чи правдиві чутки про те, що та незабаром планує вийти заміж, і актриса відповіла з дрібкою мудрості, яку Інґа сприйняла всім серцем. «Доки триває війна — ні, — сказала Бакстер. — Це було б несправедливо для нареченого і достеменно несправедливо для мене. Я знаю багатьох хлопців з армії; чи ви помітили, як вони змінюються після довгої відсутності? Якщо я вийду заміж, то це вже не буде той самий чоловік після його повернення. І, можливо, я не буду тією самою жінкою, до якої повернеться він»{798}.
Інґа збагнула правдивість думки Бакстер кількома місяцями раніше, коли вперше за півтора року зустрілася з Джеком. Він повернувся з Тихого океану героєм війни після того, як вижив у інциденті, в якому загинули двоє членів його команди, але сам Джек проявив незвичну хоробрість і ризикував життям, рятуючи інших десятьох моряків свого катера. Інґу це вразило, але не здивувало, бо вона завжди говорила Джекові, що він саме задля цього і народився і саме тому міг стати президентом, якщо таким було його бажання.
Джек дуже сподівався знову почати роман з Інґою, але дізнався, що в неї новий кавалер. Інґа ж усвідомила, що Джек, якого вона знала і кохала, змінився.
Розділ 59
«Паскудний лист»
Джек потрапляв на війну із труднощами, навіть після школи мічманів. Сповнений ентузіазму, досвідчений моряк з дитинства, він став дуже вправним інструктором, тож BMC бажало тримати його в Чикаго для навчання інших перспективних командирів торпедних катерів. Джек звернувся за допомогою до батька і, як завжди, Джозеф Кеннеді зробив кілька дзвінків, неохоче організувавши для Джека наказ вирушити в море.
Спершу потрапивши на Соломонові острови, Джек зрозумів що південь Тихого океану — не рай. Мрії про сидіння на піщаному пляж із «острів’янкою, яка ніжно погладжує мене, а її сестра пішла на полювання за моєю щоденною порцією бананів, можна занести в папку ілюзій, які лопнули наче бульбашки», — писав Джек Інзі в квітні 1943 року{799}.
Якщо війна — це здебільшого нудьга, яку переривали миті страху, то для Джека поки що вона була лише нудьгою, тому він і благав Інґу написати йому листа. «Якщо прохання про звістку від тебе з огляду на наш минулий дружній зв’язок лишає тебе байдужою, — писав Джек, — тоді я жадаю його як допомогу задля перемоги, тож ти можеш написати цього листа, замість зв’язати ще одну пару шкарпеток»{800}.
Джек писав не лише Інзі, але саме від неї конче хотів отримати звістку. Завдяки випадку, який Зіґмунд Фройд назвав би викриттям, Джек послав листи двом жінкам, але був таким неуважним, що сплутав конверти, тож кожна з них отримала послання, призначене іншій. Це пояснювало, чому, як сказав Джек Біллінґсу, він «три місяці не отримував звісток від жодної»{801}. Джек писав другу, що, позаяк особовий склад увесь час змінюють, він сподівається восени бути в тилу, хоча, додав він нотку меланхолії, повернення додому вже не таке захопливе, як могло б бути, бо «Інґа Арвад усе ще має чоловіка»{802}.
Якщо Джек таки вважав Інґу заміжньою, цікаво, що у квітні 1943 року він написав їй такого довгого любовного листа (який легко може виявитися найдовшим в його житті) попри те, що вона була єдиною людиною, можливо, — крім Кік — перед якою він міг скинути всі маски і дати волю емоціям. Він розказав Інзі, що пішов навідати «дуже скромну могилу» Джорджа Міда на березі Ґуадалканалу. На ній висіла лише алюмінієва пластина з надписом: «Лейтенант Джордж Мід, корпус морської піхоти США, загинув 20 серпня як чудовий командир — хай благословить його Бог». Джек додав: «Усе це стало найсумнішим переживанням мого життя, аж я заплакав»{803}.
Попри такий сум, нудні довгі скарги на адміралів, генералів і політиків, розповіді про відданість і вправність його товаришів по зброї, Джек написав: «Що ж, Інґо-Бінґо, ось короткий огляд загальної ситуації. Я надзвичайно радий, що я тут — нізащо б не тужив за цим місцем, але я надзвичайно радітиму, коли повернуся»{804}.
Цей лист він дав колезі офіцеру і другу Генрі Джеймсу, щоб той відправив його Інзі, коли повернеться у Сполучені Штати через кілька тижнів, але Джеймс збирався особисто вручити це послання. Інґа не отримала його впродовж місяців, тож і не відповідала, що збільшувало дратування Джека. Однак, перш ніж висловити своє незадоволення, він певний час почекав, зайнявшись іншими новими обов’язками.