За кілька днів після написаного ним Інґа відновила його моральний стан, коли Джек одержав від неї листа, з якого довідався, що вона взагалі не виходила за Нільса Блока. Джек зазначив, що Інґа хвацько вміла «змусити мене почуватися на сто відсотків», і вибачився за попередній «обурений, недоладний лист», виправдовуючись, що написав його під впливом міцних напоїв, спожитих під час «невеличкого святкування» на базі{809}.
У новому листі Джек захоплювався завзяттям японських солдатів («найкращих у світі бійців у джунглях»), готових вбивати і помирати, захищаючи «забуті Богом, спекотні і смердючі закутки маленьких островів архіпелагу, в частині океану, яку ми всі сподіваємося ніколи більше не побачити». З іншого боку, американський солдат був готовий вбивати з обов’язку, але при цьому «відчайдушно намагався уникнути власної смерті». Врешті-решт, писав Джек, війна — це «брудна справа», і його нудило від політиків і експертів, які за всяку ціну агітували за повну поразку Японії, для яких «тисячні втрати були краплями в морі. Але якщо ці тисячі хочуть жити, як ті десять чоловіків, яких я бачив на ділі, то людям, котрі вирішують, чому і для чого, треба суттєво подбати про переконання в тому, що всі ці зусилля ведуть до якоїсь недвозначної мети і що, досягши її, ми зможемо сказати: це того вартувало, бо як ні, то все піде з прахом і після війни ми постанемо перед великими проблемами»{810}.
Тоді Джек розповів Інзі про листа, отриманого від дружини МакМейгона. Вона писала: «Гадаю, для вас це був лише обов’язок, але містер МакМейгон був частиною мого життя і якщо б загинув, то не думаю, що я хотіла б жити далі». Джек додав, що всі чоловіки хочуть жити, але дуже багато з них загинуть. Він боявся, що може стати одним із них. Колись Джек був упевнений, що виживе у війні «попри все», але «тепер я втратив це відчуття, хоча насправді не шкодую»{811}.
Інґа порадила Джекові написати книжку про власний бойовий досвід, та він відповів: «Я і близько не писатиму про це». Він вважав війну «такою дурною», що попри «її нудотну чарівність… хочу все це лишити позаду, коли повернуся»{812}.
«Інґо-Бінґо, я з радістю побачу тебе ще раз, — писав Джек. — Зараз я втомився… Тепер, прочитавши, бачу, що це за паскудний лист. Він зовсім не про те, що я збирався сказати». Джек завершував послання побажанням Інзі успіхів у її новій роботі світської колумністки. Він вважав, що вона «ідеально для неї підходить». Зараз, писав він, йому дали командувати новим катером, але незабаром він повернеться і поїде у Лос-Анджелес побачити Інґу. Лист він підписав «Дуже кохаю, Джек»{813}.
До його повернення у Сполучені Штати мине ще майже чотири місяці. Він виконав завдання командування, але через постійні проблеми з болями в спині Джека комісували. Прибувши сьомого січня 1944 року в Сан-Франциско, Джек швидко змінив курс, направившись у Лос-Анджелес. Батькові він сказав, що незабаром приїде у Палм-Біч відпочити біля сімейного басейну. Та спершу він хотів побачити Інґу.
Розділ 60
«Життя жорстоке»
Вигляд Джека до війни шокував Інґу. Тепер, після року на війні і випробувань із РТ-109, він нажахав її. На той час Інґа записала, що Джекова рішучість до бою, особливо на торпедному катері з його щоденною хитавицею, «зруйнувала його здоров’я». Але вона помітила щось, що в багатьох аспектах було гіршим, ніж поганий фізичний стан: він повернувся «обтяженим»{814}.
Чоловік, який завжди «справляв враження, що його великі білі зуби готові відкусити чималий шматок життя», тепер був «слабким, спотвореним і неживим». Згодом Інґа розповіла синам жарт Джека про потоплення РТ-109. Він казав, що командування флоту не могло вирішити — «давати йому за це медаль чи викинути з лав»? Але «це єдине, про що він жартував. Його почуття гумору зникло»{815}.
Джек, якого кохала Інґа, усе ж не зник остаточно. Багато з його рис, які на початку приваблювали її в ньому, — розум, дотепність, «тваринний магнетизм» — залишилися, але тепер їх вкривав товстий шар, тож до Джека, завжди емоційно відстороненого, тепер було ще важче достукатися. Колись Інґа називала його своїм «морячком», але він уже не був добродушним, імпульсивним молодиком. Він водив людей у бій, а деяких з них — на смерть. Якщо тепер він здавався похмурим, то мав на це підстави. Як мудро сказала про шлюб у часи війни Енн Бакстер — війна змінює всіх, хто є її частиною.