Наступні кілька місяців для Інґи були такими хаотичними, що вона написала Кейєну: «Я часто не знала, чи все ще стою на ногах, чи вже на голові»{850}. Стрес від боротьби з ПАГС і прощання з Кейєном (та ще й відсутність сексу, який би покращив її самопочуття) призвели до особливо гострого спалаху артриту.
Інґа зраділа телефонному дзвінку, почувши знайомий голос із бостонським акцентом, який спитав «Інґер-Бінґер». Якими б не були її проблеми, Інґа знала, що для Джека, зі смертю Джо-молодшого, з горем юної Кік і його зруйнованою спиною, цей рік видався набагато гіршим. Після розмови вона одразу ж написала йому. «Було так чудово почути твій голос, наче в далекому минулому до того, як так багато сталося в твоєму житті», — писала вона{851}.
Написавши про спинні «страждання» Джека, Інґа сподівалася, що він зрозуміє її страх перед її власними, дедалі значнішими проблемами з артритом, який, здається, ніхто не знав, як лікувати. Один лікар взагалі порадив як терапію видалення мигдалин. «Мене це лякає, бо тепер я залежу від єдиної людини в світі, і це та, хто підписалася нижче», — казала вона Джекові. І додала: «Я все ще хочу сісти і поговорити з тобою про сотні речей, бо ти й надалі для мене один із найближчих друзів, попри все». Вона благала Джека незабаром знову їй зателефонувати{852}.
Джек зателефонував за кілька тижнів до телефонної розмови із ще одними знайомими: ФБР. Впродовж останніх двох років Бюро здебільшого нехтувало Інґою. За весь 1944 рік в її справі міститься лише один запис, в якому зазначено, що вона веде «колонку кінопліток», і ще ФБР попросило її друга і колишнього колегу зі знімального майданчика Лотара Вольффа підготувати звіт, в якому б він зазначив усе, що знає про Інґу. Вольфф мав небагато додати з того, що уже знали у Бюро, але він повторив, що Пол Фейош завжди наполягав, що Аксель Веннер-Ґрен «не був ані нацистом, ані не мав до них симпатій»{853}.
Саме Веннер-Ґрен став основною причиною візиту ФБР до Інґи наприкінці лютого 1945 року, що підтвердило її давні підозри: саме її зв’язок зі шведським фабрикантом привертав увагу Бюро більше, ніж усе решта. За останньою теорією, висунутою помічником генерального прокурора Гербертом Уекслером, Інґа не напряму працювала на німців, але була «особистим» агентом Веннер-Ґрена, який міг діяти за вказівками нацистів{854}.
Уекслер, якого у некролозі в New York Times 2000 року проголосили «гігантом юриспруденції», очолював воєнний відділ у міністерстві юстиції, і на початку 1945 року розробляв систему, за якою мали судити військових злочинців з настанням миру. Розробляючи післявоєнні закони, Уекслер мусив раз і назавжди з’ясувати — чи був Веннер-Ґрен агентом нацистів під час війни. Якщо так, то швед міг опинитися на лаві підсудних у Нюрнберзі.
Зважаючи, що поставлено на карту, Уекслер попросив ФБР провести детальні «дізнання» з Інґою і Полом Фейошем, які, на його думку, забрали б кілька днів, доки інші агенти полетіли б у Мехіко — допитати Веннер-Ґрена. «Соціальне і політичне життя міс Арвад, і в Європі, і в цій країні, такою мірою збігається з теорією її шпигунства на Веннер-Ґрена, що бажано доволі детально переглянути її доросле життя», — сказав Уекслер Гуверу{855}.
Аби підкреслити, якого детального звіту він очікував, Уекслер надіслав чотири листи з десятками пропонованих питань до Інґи стосовно приблизно на 15 різних епізодів{856}. Уекслер скерував службову записку Гуверу 26 лютого, але 27 лютого вона ще не надійшла у регіональний офіс Бюро в Лос-Анджелесі; тамтешні агенти вже поговорили з Інґою попереднього дня. Такий безлад супроводжував розслідування справи Інґи від початку до кінця.
Цікаво, що розмова 26 лютого, крім першого допиту у грудні 1941 року, була єдиною, коли ФБР напряму ставило запитання Інзі. Відтоді Бюро збирало інформацію про неї лише в різний спосіб прослуховуючи, ніколи не даючи їй шансу все пояснити, хоча Інґа двічі благала про зустріч із Гувером.