Бутбі випередив Черчілля у ворожості до нацистів, як й Інґа, він вільно спілкувався німецькою і часто їздив до Німеччини, переважно на ваґнерівські фестивалі. Він зустрівся з Гітлером у 1932 році і одразу ж відчув небезпеку для Німеччини і всього світу, яку обіцяв прихід фюрера до влади, однак палкі заклики Бутбі до британців готуватися до нової війни зазвичай зустрічали холодне мовчання. Коли один із журналістів написав, що Бутбі «завжди випереджає свій час і завжди правий», той, як і всі коханці Інґи, будучи не надто скромним, відповів: «Із цим висновком я не можу не погодитися»{876}.
Кар’єра цього «бунтаря», як він сам себе називав, справді була дуже вдалою. «Я зрозумів, що до мене загалом ставляться як до перспективного молодого чоловіка, якщо не саме того єдиного перспективного молодого чоловіка у політиці, — згадував Бутбі в мемуарах. — Усі двері було переді мною відчинено»{877}. У середині 1930-х років азартний гравець на кшталт Бутбі поставив би гроші на те, що в нього набагато вищі шанси отримати прем’єрське крісло, ніж у його підстаркуватого вчителя Черчілля.
Але зірка Бутбі почала тьмяніти із початком війни. Якщо раніше суперечки з протеже подобалися Черчіллю, то тепер його дедалі більше дратувала нерозсудливість Бутбі, його непрохана критика і поради. Тож Черчілль розірвав стосунки з Бутбі, коли той вплутався у порівняно невеликий фінансовий скандал.
В уряді Черчілля Бутбі посідав місце голови міністерства продовольства, а також очолював державну комісію, яка керувала чехословацьким капіталом, замороженим у британських банках після окупації цієї країни нацистами. Бутбі не оголосив, що його найняли особисто представляти інтереси осіб, які претендували на частку з цих капіталів. Коли виявили, що він не оприлюднив конфлікт інтересів, то відібрали у Бутбі міністерський портфель і до кінця війни не пропонували інших посад. Черчілль міг бути щедрим з тими, кого вважав рівними собі, але з підлеглими часто ставав жорстким. Однак виборці Бутбі зі східного Абердіну, вважали, що з мухи зробили слона, і повернули Бутбі у Палату громад ще на два терміни.
Тепер здебільшого рядовий парламентарій Бутбі розважався по-іншому, наприклад, пишучи для британських видань, тож у квітні 1945 року його направили в Америку від News Of The World — висвітлювати відкриття сесії ООН у Сан-Франциско, де Джек Кеннеді робив те саме для газет Хьорста. Невідомо, чи Джек зустрічався із Бутбі під час конференції, але вони обрали однаковий підхід до роботи.
Бутбі сповіщав читачів, що під час довгої подорожі потягом з Нью-Йорка у Сан-Франциско «нам усім було дуже тісно», і не змінив своєї думки після приїзду, зазначивши, що одна з вечер «складалася з аспірину і шампанського»{878}. Джек також був кореспондентом-бонвіваном. Артур Крок згадував, як одного вечора бачив, що Кеннеді завалився у вечірньому вбранні на ліжко у своєму номері в готелі Palace «зі стаканом віскі в руці» і по телефону сказав редактору: «Кеннеді сьогодні не писатиме»{879}.
Коли відкриття сесії ООН завершилося, Бутбі в травні поїхав у Лос-Анджелес на вечірку британського дипломата сера Чарлза Мендла та його дружини, в минулому Елсі де Вольф, яка стала відомою, вигадавши професію дизайнера інтер’єрів приміщень. На вечірку запросили ще одну близьку подругу Мендла — Інґу, чия краса і шарм зачарували Бутбі.
Як згадувала його знайома, Бутбі «завжди закохувався і пропонував жінкам вийти за нього», тож тепер він з Інґою мав те, що згодом було описано ворожими британськими газетами, як «бурхливий роман в апельсиновій алеї Каліфорнії»{880}.
У Інґи з Бутбі було багато спільного. Чимало часу в дитинстві вона провела в Англії; їм обом подобалася Німеччина в її щасливіші дні; тепер Інґа вже не грала на фортепіано, тому її полонило захоплення Бутбі музикою; до того ж у них знайшлися спільні знайомі. Нещодавно Бутбі повечеряв у Нью-Йорку з давнім шанувальником Інґи — Бернардом Барухом, якого назвав «ймовірно, найближчим другом Вінстона Черчілля»{881}.
Хоча вони провели разом менше трьох днів, Інґа приголомшила Бутбі. Він зробив їй пропозицію. Тепер приголомшеною видалася вже Інґа. Пропозиція була манлива. Бутбі здавався їй, як і багатьом жінкам, прекрасним і спокусливим. Інґа завжди хотіла вийти за чоловіка з амбіціями, який шукав партнерку, що мала б йому допомогти в їх досягненні. Як і Набі, Фейош, Кеннеді і Кейєн, Бутбі був блискучим чоловіком і мав лише 45 років. Колись Інґа мріяла стати першою леді Сполучених Штатів. Не знаючи, що політична зірка Бутбі вже закотилася, вона тепер малювала собі роль дружини прем’єр-міністра.