Інзі був 31 рік. Якщо вона все ще хотіла мати не лише шлюб, а й дітей (а Бутбі сказав, що мріє про родину), то знала, що варто діяти. Кейєн перебував на іншому кінці Тихого океану і все ще не розлучився. Джек знову блукав її містом, а це лише викликало спогади про те, що могло б бути. Вона згадала про власну логіку, яка виправдала переїзд з Вашинґтона у Нью-Йорк: нащо чекати когось, хто може ніколи не прийти? Бутбі освідчився і, здавалося, запропоновував саме таке життя, для якого її готували від народження.
Бутбі повернувся до Англії готуватися до весілля, але переймаючись тим, що Інґа може під час його відсутності передумати, написав їй пишномовного листа на 20 сторінках, щоб запевнити її остаточне бажання вийти за нього. Більшу частину листа займали палкі зізнання в коханні, далі він пояснював, чому вона буде щасливою як його дружина, але, крім цього, він дуже багато писав про те, чому Інґа, навіть як його офіційна партнерка, не буде єдиною жінкою його життя.
Старший син Інґи — Роналд, був одним із небагатьох, хто бачив цей знищений потім лист і розказав, що в ньому Бутбі описував свої 15-річні стосунки із леді Дороті Макміллан, чиє дівоче прізвище звучало як Кавендіш. Це знову доводило, який тісний світ, бо вона виявилася тіткою покійного чоловіка Кетлін Кеннеді — Біллі Кавендіша, маркіза Гартінґтонського.
Гаролд Макміллан і Бутбі були політичними союзниками, але як особистості повними протилежностями. Бутбі був розпусником, а Макміллан таким нудним, що сестри Дороті билися одна з одною за те, хто не сидітиме з ним поруч під час родинних вечер. Дороті була привабливою, хоча далеко не вродливою жінкою, але вона любила секс і чекала на захоплення. Коли за кілька років після шлюбу вона зустріла Бутбі, то сказала, що наче прокинулася від сну, який поглинув її минуле життя. Вони швидко стали коханцями.
Єлизавета — дружина короля Ґеорґа VI, відома як королева-мати в часи правління її доньки — королеви Єлизавети II, назвала Бутбі «нахабою, але не грубіяном»{882}. І, крім того, саме Дороті добивалася його, а йому подобалося, коли за ним бігали жінки. Дороті хотіла розлучитися з Макмілланом, навіть сказала йому, що їхня найменша донька Сара — дитина Бутбі, а не його. Але, хоч як це дивно, Макміллан усе ще кохав Дороті і розумів, що цей розрив зруйнує його кар’єру. Тогочасна політика Консервативної партії Британії не дозволяла балотуватися розлученим.
Не маючи можливості одружитися, Бутбі і Дороті почали жити так, наче це справжній шлюб, крім, власне, назви. Вони разом мешкали і не приховували цього. Серед аристократів було відомо про цей роман, але коли журналісти опитали громадськість, виявилося, що для простої публіки це лишалося таємницею. Якось Бутбі спробував завершити ці стосунки, одружившись на кузині Дороті Діані Кавендіш, але його коханка переслідувала пару, і шлюб протривав лише два роки. Навіть маючи чоловіка, Дороті не бажала ні з ким ділитись своїм коханцем.
Цікаво, що навіть одержавши такого листа — можливо, вона поважала відвертість Бутбі, — Інґа відповіла, що все ще приймає його пропозицію. Бутбі сподобалося те, що вони домовилися поки тримати в секреті заручини, певно для того, щоб він міг мати час розібратися з Дороті. Однак Інґа була надто захоплена такими новинами, щоб ні з ким ними не поділитися. Вона розповіла друзям, а ті — своїм друзям, і незабаром чутка дійшла до преси і до світських колумністів.
Зі свого досвіду Інґа знала: заперечувати плітку — робити ще гірше. «Що більше тебе змішують з багном, тим більше смороду», — казала вона{883}. Отримавши запитання від кількох журналістів, Інґа зробила заяву про заплановані на 22 травня заручини із Бутбі, і що весілля призначено на вересень, і що вона прийняла пропозицію, знаючи нареченого лише три дні{884}.
Новина облетіла газети у Сполучених Штатах і у Великобританії, де ім’я Інґи здалося знайомим кільком редакторам з хорошою пам’яттю: це ж та Інґа Арвад, яка робила ексклюзивні інтерв’ю з Адольфом Гітлером у 1930-ті? Вони перевірили свої старі архіви.
Розділ 65
«Ореол слави впав і перетворився на зашморг»