Чекаючи в передпокої, Інґа помітила, що інші есесівці дивилися на неї водночас із підозрою і часткою флірту. В якусь мить з’явився Ґеббельс, і вони вдвох увійшли до особистого кабінету Гітлера. Як вона згадувала, його розміри «неможливо» було зрозуміти, але вони щонайменш сягали двадцяти двох метрів. У самому кінці стояв широкий стіл. Через кілька секунд з’явився Гітлер, вдягнений у коричневий піджак і чорні штани форми штурмовиків, але, за словами Інґи, його поява не стала грандіозною. Її перше враження: фюрер виглядав надзвичайно скромно.
Вираз обличчя Гітлера пом’якшав, коли він упізнав Інґу, яку бачив на весіллі Ґьорінґа. Вони рушили одне до одного, доки вона раптово не зупинилася і не вигукнула «Хайль Гітлер!». Той виглядав здивовано і розгублено, особливо коли Інґа повторила своє привітання. Хоча для німців воно було звичним, Інґа сумнівалася, чи можна так особисто вітатися з Гітлером, але у своєму захопленні просто випалила це.
Сором’язлива усмішка з’явилася на устах фюрера. З жінками він міг бути галантним, навіть милим, і, супроводжуючи Інґу до величезного м’якого крісла, зауважив, що вона «найідеальніший взірець нордичної краси», який він коли-небудь бачив. Цей комплімент переслідуватиме Інґу.
Коли вони всілися і розпочали розмову, Гітлер зробив компліменти німецькій мові Інґи, аж раптом озирнувся. «А куди подівся доктор Ґеббельс?» — спитав він. Для фюрера було незвичним залишатися наодинці із журналістом, без присутності інших, але Ґеббельс вислизнув з кабінету на іншу зустріч, тож Гітлер з Інґою лишилися візаві на півтори години{367}.
«Поступово, — згадувала авторка, — ми розслабилися і зручно всілися в глибині крісел. Він став неймовірно світським, дуже добрим, милим, і наче для нього не існувало в світі нічого важливішого за переконання мене, що в націонал-соціалізмі полягає спасіння людства»{368}. На відміну від більшості журналістів, Інґа не була простим слухачем монологу, у неї з Гітлером відбувалася справжня бесіда.
Розслабившись, Інґа згадала, що у своїй історії мала сфокусуватися на «нарисі про особистість в дусі “маленьких дрібниць про велику людину”. Тут я згадала, що він вегетаріанець і запитала чому. Я також спитала, чому він неодружений»{369}.
Гітлеру імпонувала розмова про такі речі, бо його популярність трималася на двох протилежних образах, які, на його думку, робили з нього ідеал німця. З одного боку, він був енергійним, харизматичним лідером, який «командував тисячами» і викликав захват, з іншого, він позиціонував себе як сентиментальну людину з народу «зі своїми собаками і чаєм»{370}. Зосередившись на його буденних звичках, які Гітлер вважав зразковими для всіх добрих німців, Інґа знайшла ту тему, яку йому було приємно розвивати.
Інґу зачарувала доброта Гітлера. Її стаття під заголовком «Година з Адольфом Гітлером» вийшла в Berlingske Tidende 1 листопада 1935 року. «Він одразу вам сподобається, — розповідала Інґа читачам. — Він виглядає самотнім. Чуйні очі дивляться прямо на вас. Вони випромінюють силу»{371}.
Вона запитувала про його особисте життя. «Особисте життя, принаймні моє, припинилося багато років тому, — відповів Гітлер. — Відколи ви стаєте публічною особою, то мусите відмовитися від цього боку життя. Але можу також зізнатися, що іноді мені цього бракує, і часом мені хочеться бути звичайним добропорядним обивателем, який може вдягнути куртку і піти на прогулянку в парк чи зупинитися та оглянути вітрини магазинів, але це неможливо. Люди зупинятимуться і озиратимуться»{372}.
Про його вегетаріанство вона також спитала. «Почасти через бажання, почасти через принцип, — відповів Гітлер. — Тварини — це дивна форма їжі, і я не думаю, що люди мають її вживати. Я вважаю м’ясо нездоровим стимулятором… Крім того, також думаю, що без нього ви в значно кращій формі і маєте більше міцності». Як Гітлеру вдавалося так зачаровувати своїми промовами? «Це вроджене чи ви цьому навчилися?» — спитала Інґа. «І те й інше, — відказав Гітлер. — Ви навіть не усвідомлюєте, що маєте подібний талант; він відкривається лише тоді, коли ви якийсь час говорите. Але цю здатність безумовно треба розвивати. Для того, щоб люди слухали вас із задоволенням, потрібно багато практики і велике терпіння»{373}.