Тож Джек повернувся на війну командиром нового катера, та помста японцям за долю РТ-109 не була єдиною його думкою. Тепер він хотів завершити війну, повернутися до Штатів і до Інґи. Попри все, що між ними сталося, можливо, вони могли б розпочати знову з тої миті, на якій зупинилися понад рік тому.
Частина І
1941 рік: Інґа і Джек зустрічаються
Розділ 1
«Розкішна»
На фотографіях Інґа Арвад безумовно приваблива — блакитноока білявка із шовковистим волоссям, з високими вилицями, повними губами, класичним профілем, приємною усмішкою і бездоганним тілом «абрикосового кольору». Єдиний недолік — невеличкий проміжок між двома передніми зубами, що, хоч це й дивно, ще більше приваблювало в ній, бо доводило, що вона — жінка з крові і плоті, а не статуя. Висока — зростом 176 сантиметрів, спортивна Інґа мала витончену фігуру балерини, якою колись хотіла стати. І хоча на цих світлинах вона дуже мила, та, як казав її бос Френк Уолдроп з Washington Times-Herald: «Жодна фотографія з минулого, теперішнього чи майбутнього ніколи не передасть повністю її вроду»{37}. За словами Уолдропа, потрібно бути поряд з Інґою, щоб всебічно оцінити її вплив на людей.
Репортерка на ім’я Мьюріл Льюїс, яка брала інтерв’ю в тодішньої двадцятичотирирічної Інґи у Гонконзі, написала, що в описі цієї жінки будь-які слова «звучатимуть тривіально, лише як звеличування кінозірки в спеціалізованому журналі…. Але їм на заміну нема інших нових слів». Льюїс, працюючи на місцеву британську газету, описала особливу чарівність Інґи: «Така чесна, така юна, блакитні очі такі щирі, уважні й допитливі, з блиском в куточках. Її шкіра гладка і чиста, випромінює юність і здоров’я, рот досконалої форми відкриває досконалі зуби, стан стрункий, рухи вільні, впевнені і граційні наче у танцівниці»{38}.
Чоловіки, що знали Інґу, змагалися у пошуку правильних гіпербол, щоби описати її. «Вона була прекрасна наче грецька богиня, якщо можна використати такий вислів для зображення скандинавської білявки», — сказав Пет Голт, одногрупник Інґи у магістратурі з журналістики в Колумбійському університеті{39}. Ті, хто називав її просто красивою чи навіть чудовою, недостатньо її змальовували. Джон Уайт, колега-репортер зі Times-Herald, назвав Інґу «розкішною»: «Розкішною як глазур на торті»{40}. Джон Ґантер, один із найуспішніших авторів двадцятого століття, який жадав одружитися з Інґою, погоджувався і описував її як «найпрекраснішу і найрозкішнішу блондинку всіх часів»{41}.
Приголомшуючи, — найуспішніші персони в Голлівуді казали, що вона була прекрасніша за будь-яких інших тодішніх зірок, — Інґа зачаровувала чоловіків та жінок не лише своїм виглядом. Люди, особливо чоловіки, просто краще почувалися в її присутності. «Вона світилася здоров’ям і радістю»{42}, — розповідав Уолдроп. Інґа навчалася в Данському королівському балеті й рухалася з грацією, рівновагою і особливою впевненістю, що згодом стала однією з її найсексуальніших рис. Завжди бездоганно вдягнена, її зовнішність нагадувала про «урочисті бали та придворні інтриги», — писав Мьюрил Льюїс. Але ті, хто знали її краще, зокрема її третій чоловік, кіношний і справжній ковбой Тім МакКой, вважав Інґу «скромною і абсолютно далекою від марнославства»{43}.
«Вона вирізнялася масштабом особистості, — згадувала Пейдж Гайдкопер, ще одна колега Інґи з Times-Herald і (можливо) її суперниця за прихильність Джека. — Вона мило й тепло сміялася, поводилася завзято, жваво, енергійно»{44}. Так, вона часто сміялася, виглядала дотепною і мала дещо абсурдне почуття гумору, дуже данське. Її жарти ніколи не були злими, а навпаки — завжди щирими; прибувши з країни Ганса Крістіана Андерсена, вона не боялася сказати, що король голий.
Друзі зазначали, що її жвавість ніколи не сприймалася надуманою чи уявною. «Вона належала до тих людей, у яких є дар щастя, внутрішнього щастя», — розповідала Гайдкопер{45}. Вільний дух завжди відкритий до нових пригод, вона любила фліртувати і дуже легко закохувалася. Вона багато разів розчаровувалася, але ніколи не озлоблювалася. Інґа мала чудову здатність залишати позаду розчарування і рухатися далі з упевненістю, що попереду ще більше щастя. І вона вірила, як вона згодом казала одному зі своїх синів, що «життя — це чудовий і блискучий досвід»{46}.
Знайомі захоплювалися, адже «вона так багато зробила, так багато встигла»{47}. Вона мала багато історій і оповідала їх м’яким голосом з середнім тембром, наче віолончель, яка може звучати чотирма мовами. Голос Інґи був схожий на голос її скандинавської землячки Інґрід Берґман, але зі значно м’якшим акцентом. Вроджений поліглот, вона швидко навчилася американської вимови і сленґу. Це вміння посилило підозри голови ФБР Дж. Едґара Гувера, який не міг повірити, що, проживши в країні менше двох років, жінка може говорити ідеально «американізованою» англійською.