Лейонхуфвуд сповістив Веннер-Ґрена, що сюди прибули скандинавські земляки для зйомок документальних фільмів про життя на Сході, і заінтригована цією новиною Марґеріт запросила їх на вечерю з приміткою, як згадував Фейош, «у вечірньому вбранні». Коли ж він повідомив Марґеріт, що навмисно не брав у джунглі смокінг чи вечірню сукню Інґи, вона весело відповіла: «Приходьте в чому є!»{464}
То була чудова вечеря. Безумовно, Веннер-Ґрен з Інґою поділилися своїми враженнями від спільного знайомого — Германа Ґьорінґа, але все-таки значну частину вечора, доки чоловіки обговорювали зацікавлення відкриттями і примітивними культурами, увагу Інґи було прикуто до Марґеріт. Тій з її любов’ю потеревенити сподобалося, що Інґа — така вдячна слухачка. Тим часом Фейош — вправний оповідач і людина, що вміла точно оцінити потенціал ймовірного патрона, зачаровував Веннер-Ґрена історіями своїх пригод і пристрастю до антропології. А той, як один з найкращих світових торговців, оцінив прекрасну експедицію Фейоша, особливо з точки зору власних зацікавлень: Веннер-Ґрену подобалося вважати себе «останнім вікінгом», який шукає нові рубежі і загублені цивілізації{465}.
Уже цього ж вечора у Пенанзі, а потім через тиждень, коли вони всі знову зібралися на Southern Cross у Сінгапурі, Веннер-Ґрен з Фейошем розпочали обговорення потенційної співпраці. Мільярдер запропонував, коли всі повернуться до Європи, продовжити розмову в його шведському замку. Фейош згодом згадував, що буцімто для Веннер-Ґрена це було «одним із тих звичайних запрошень», які він і не згадає{466}. Але він помилявся.
Веннер-Ґрен не забув про Фейоша, бо буцімто, як той стверджував, врятував життя цього багатія десятого січня 1938 року, хоча цю історію міг підтвердити лише один свідок — Інґа. Інші присутні під час тієї події заперечували це.
За словами Фейоша, він запросив Веннер-Ґрена на полювання за тигром. Вони змусили звіра вийти із заростів, і Фейош, «як завжди — ідеальний господар», як його описував біограф-шанувальник Джон В. Доддс, наполіг, щоб Веннер-Ґрен вбив тварину. Але той лише поранив бідного тигра. Фейош почекав, доки Веннер-Ґрен зробить повторний постріл, але помітив, що чоловік, який спокійно укладав мільярдні угоди і намагався встановити мир у всьому світі, «надто тремтів». Тож Фейош «заступив товариша і вистрілив у тигра, що наближався, опинившись вже приблизно за три метри від них і готуючись до стрибка»{467}.
Інґа ж за кілька років повідала покращену версію уявного інциденту. В її історії, яку вона переказала нью-йоркській газеті, Фейош врятував життя Веннер-Ґрена не один, а два рази! За її словами він спершу стряхнув отруйну змію, яка впала на шию мільярдера. «А потім, — розповідала Інґа репортеру, — ми раптом наштовхнулися на чорну пантеру. Мій чоловік підстрелив її в повітрі. Я була там і зааплодувала. Зі шкури тварини зробили опудало, і зараз воно в шведському замку містера Веннер-Ґрена»{468}.
Але Женєв’єва Ґонтьє — американська братова Веннер-Ґрена (актриса-початківець і кіносценаристка) теж була присутня і згадувала епізод зовсім по-іншому. Вона стверджувала, що Фейош запросив Веннер-Ґрена подивитися, як він знімає бій тигрів — не полювання на них, — повністю поставлений режисером. У сцені, огидній для сучасного чутливого глядача, Фейош завів оленя у загін з шістьма щойно спійманими тиграми, сподіваючись, що вони битимуться за нього. Але замість цього звірі просто разом вляглися, що дуже розчарувало Фейоша. Тоді він застрелив оленя, думаючи, що кров розбурхає тигрів, але бійки все ще не було. Коли ж вони нарешті з’їли нещасну мертву тварину, вже стемніло, і режисер не зміг відзняти цю сцену.
Ґонтьє записала в щоденнику, що під час того епізоду Фейош пристрелив чорну пантеру, яка намагалася вирватись із загону, хоча вона і не загрожувала Веннер-Ґрену чи комусь іншому. Гонтьє згадувала, що «огидна, майже метрова змія» зачепила руку Веннер-Ґрена, та вона не пише, що Фейош стряхнув її з його шиї. У власному щоденнику Веннер-Ґрен взагалі не згадував про змію і лише написав, що «чорну пантеру, яка намагалася вирватися, довелося пристрелити»{469}.
Біограф Веннер-Ґрена Ілья Луцяк казав, що Фейош, певно, повірив у «власну казку» і вже не міг точно згадати, що ж сталося насправді{470}. Режисер ненавидів бути нижчим від когось, тож якщо він вважав, що Веннер-Ґрен завдячує йому життям, то ця фантастична подія допомогла йому урівняти стосунки між благодійником і здобувачем благодійності.