По-друге, Інґа мала впливових друзів. Схоже, що вона була протеже Сіссі Паттерсон, їздила цілим містом і брала інтерв’ю у багатьох важливих людей. Удавати з себе газетну репортерку з метою зустрітися із тими, хто володіє секретами Америки, було «наймайстернішим видом шпіонажу», як казав Гувер генеральному прокуророві Френсісу Біддлу{502}.
По-третє, зв’язки Інґи зі знаменитостями давали Гуверу дозвіл зазирнути у життя тих, хто його особливо цікавив. Йшлося і про ймовірного майбутнього начальника Гувера і його суперника в колах розвідки — полковника Уїльяма Джозефа «Дикого Білла» Донована, який був одним із героїв інтерв’ю Інґи.
Отримавши доповідь агента Хардісона про його допит Інґи і Пейдж Гайдкопер, Гувер швидко відреагував. Менш ніж за два тижні після тієї розмови, на Святвечір 1941 року (свята для Гувера мало що значили, якщо була термінова робота), він наказав провести розширене розслідування, залучивши стільки оперативних агентів, скільки потрібно, «щоб з’ясувати правду стосовно звинувачень міс Арвад». Він очікував отримати повну доповідь «найближчим часом» і сказав Сему МакКі — спеціальному агентові, який вів розслідування справи Інґи, що через її «потенційні можливості» цій справі треба приділити «всіляку увагу і вона має бути під вашим пильним особистим контролем». Щоб підкреслити своє власне зацікавлення долею Інґи, він додав, що чекає на новини у цій справі «не рідше одного разу на тиждень»{503}. Тим агентам, яких вважав млявими у стеженні за Інґою, Гувер виносив догани.
Отримавши дозвіл Біддла, Гувер почав прослуховувати її телефон, а на додачу агенти встановили жучки в номерах готелів, в яких вона зупинялася, переглядали її листи, вломилися у її квартиру (і в квартиру матері), переписали і сфотографували там усе, і цілодобово вели фізичне спостереження за Інґою.
Вони вмовили банкіра Інґи зазирнути в її рахунки, а працівників Western Union — прочитати її телеграми. Вони поговорили з усіма її ймовірними знайомими, а управитель дому Інґи у Вашинґтоні приєднався до Френка Уолдропа і Елізабет Арден, повідомляючи ФБР про неї (управитель квартири, яку вона знімала в Нью-Йорку, теж із задоволенням співпрацював із ФБР).
Усе це Бюро робило без ордера, хоча Біддл і дав дозвіл на прослуховування телефону Інґи, решта дій були більш ніж нелегальними. Закон про засоби зв’язку 1934 року забороняв відкривати інформацію, отриману з прослуховування, а Верховний суд США кількома своїми рішеннями підтвердив, що така інформація не могла бути використана в суді. Однак Гувер і президент Рузвельт вважали, що як у законі, так і в рішеннях суду є великі діри.
Попри всі інші чесноти Рузвельт не був великим поборником громадянських свобод. На початку 1942 року він видав два ганебних розпорядження, які наказували запроторити до кінця Другої світової війни у табори для інтернованих 120 тисяч американських японців — дві третини з них були громадянами країни від народження. Гувер — можливо найбільший порушник громадянських свобод в історії Америки — був шокований таким «неймовірно свавільним вчинком»{504}.
На зауваження про те, що призначених до інтернування повністю позбавили їхнього майна без гарантій безпеки чи принаймні компенсації, Рузвельт відповів: «Мене це не обходить». Біддл — четвертий генеральний прокурор під час президентства Франкліна Делано Рузвельта зазначив: «Конституція ніколи не турбувала будь-якого з президентів у часи війни»{505}.
Рузвельт готувався до війни ще задовго до Перл-Харбора. Вони з Гувером добре пам’ятали німецькі спроби шпіонажу і саботажу під час Першої світової війни, коли Америка все ще була нейтральною. У 1916 році задля недопущення поставок зброї до Британії і Франції німецькі саботажники підірвали в Нью-Йоркській затоці склади з амуніцією, вбивши сімох людей і пошкодивши Статую Свободи. Крім того, існувала сумнозвісна «телеграма Ціммермана», в якій німецькі дипломати обіцяли Мексиці, що вона зможе знову заволодіти Техасом, Аризоною і Нью-Мексико, якщо оголосить Сполученим Штатам війну.
Схвильовано спостерігаючи за гітлерівським переозброєнням Німеччини, Рузвельт ще у 1934 році почав непокоїтися нацистськими шпигунами, і викликав до Білого дому Гувера, наказавши, щоб ФБР розслідувало розповсюдження і вплив фашизму в Сполучених Штатах. Гувер, який вважав комунізм куди серйознішою загрозою національній безпеці, не зробив нічого більше стосовно доморощеного фашизму, аніж розпорядився, щоб агенти передивилися газетні вирізки і зіставили доповіді від місцевих поліцейських служб{506}.