Усе це стало очевидним, коли ФБР почало майже цілодобове стеження за Інґою. Ніби кілька свідків одного пограбування, агенти навіть не могли дійти згоди, як вона виглядала. У різних доповідях її описують низькою (164 см) або високою (176 см){518}. В одних значилося, що вона присадкувата, в інших — струнка{519}. Принаймні всі доповіді сходилися на тому, що це білявка з блакитними очима.
Коли агенти пробралися у дім Інґи, то знайшли там, як і в будь-якій квартирі, різні речі, зрозумілі лише тамтешнім мешканцям. Але, як твердить старе прислів’я, вночі всі кішки сірі. Під час одного такого незаконного вторгнення вони знайшли телеграму з Перу від чоловіка Інґи Пола Фейоша, в якій містилося лише слово «асавакіт». Гувер і його агенти були спантеличені і передали її в технічну лабораторію ФБР лінгвістам і шифрувальникам.
Після тижнів пошуків найкращою здогадкою аналітиків з лабораторії стало припущення, що телеграфіст просто не розчув фразу, яка могла звучати як «аксам вакіт», що турецькою означає «до вечора». Однак у доповіді ФБР значилося: «Позаяк нічого не вказує на те, що міс Арвад використовує турецьку мову в листуванні з чоловіком-угорцем, ймовірно, це кодове слово, яке вони для себе вигадали»{520}. «Асаваккіт» (телеграфіст помилився в написанні) походить з калааллісут — мови аборигенів Гренландії, якими захоплювався Фейош; а означає це просто «я тебе кохаю». То був їхній жарт, а не шифр.
Порпаючись в паперах і особистих речах Інґи, агенти ФБР зрозуміли, що їй притаманні деякі дивні риси. Вона фанатично вела ретельні записи своїх витрат, з гордістю зробила примітку для себе, що майже за два роки перебування у Сполучених Штатах у середньому скромно витрачала не більше 213 доларів за місяць. ФБР сфотографувало її книжку витрат та інші записи, проаналізувало її почерк і дійшло висновку, що він має «континентальний, якщо не німецький стиль»{521}.
Те, що ФБР у своєму розслідуванні ймовірного шпигунства Інґи покладалося на зразок її почерку (френологію, звісно, не вважали прийнятною), підкреслює, як мало їм вдалося накопати на неї для звинувачення у шпіонажі. В її квартирі агенти знайшли кілька матеріалів, що теоретично могли бути пов’язані із національною обороною. Інґа занотувала рейси комерційних авіаліній і слідкувала за ринком резини. Вона написала кілька статей стосовно чиновників Федерального авіаційного управління, що пояснює її зацікавлення першою темою, а другою вона займалася на прохання її шанувальника Бернарда Баруха, який хотів, щоб вона підготувала матеріал про необхідність нормування резини.
ФБР ниділо над колонками Інґи в Times-Herald, намагаючись розгледіти картину, яка б підтвердила, що вона старанно пробує проникнути у міністерство оборони США. Але на кожне «викривальне» інтерв’ю — чи то з полковником з Корпусу морської піхоти, чи із дружиною начальника штабу армії, генерала Джорджа К. Маршалла — припадало з півдесятка випадкових тем, жодним чином не пов’язаних із національною безпекою, в яких Інґа спілкувалася із єдиною відомою жінкою — власницею танцювальної студії Артура Мюррея, з гастролером-скрипалем з Гватемали або з сином Артура Конан Дойля, який мандрував Сполученими Штатами як християнський проповідник. Але все це лише породило нові гіпотези ФБР, що Інґа надзвичайно хитра і так замітає сліди своїх справжніх намірів{522}.
Навіть довершеність її письма та розмов викликала підозри. Інґа могла стверджувати, що пробула в США менше двох років, але, наприклад, Гувер в це не вірив. Не звернувши уваги на те, що вона вчилася в Англії і мала хист до мов, Гувер стверджував: «Її розмовна англійська… точно не така, якої можна було б навчитися за короткий період знайомства із просторіччям і фразеологізмами, притаманними цій країні»{523}. Коли і цього не вистачило для звинувачення, військовий департамент повідомив ФБР, що Інґа «часто вигукує щось німецькою», що взагалі-то було б дивно для нацистської шпигунки, яка хотіла б уникнути розкриття{524}.
І хоч стосовно Інґи в ФБР існувало чимало припущень, те, що підгледіли або підслухали агенти, виявилося дуже банальним. Вони стежили за кожним її кроком: як вона йшла на роботу, за покупками або час від часу оглядала пам’ятки. Доповіді монотонно розповідали про її дзвінки матері, в банк чи службу бронювання залізничних або авіаквитків.
Один агент добросовісно записав не надто захопливу розмову Інґи про сир. Вона надіслала «милу записку» чоловікові на ім’я Джин Ковач з подякою за надану допомогу, а той зі свого боку надіслав їй в подарунок сир із його ферми. Ковач зателефонував Інзі повідомити, що він повернувся до міста, і агент ФБР на завданні старанно записав: «Вона сказала, що їсть його сир, і він їй дуже подобається. Вони подумали, що це збіг, бо він саме збирався запросити її скуштувати з ним сиру. У наступний свій приїзд він сподівається привезти їй фермерську ковбасу»{525}. Здається, про домашнє печиво не згадували, інакше ФБР достеменно занотувало б це.