З огляду на таку увагу до дрібниць, дивно, що агенти ФБР, які стежили за Інґою, не могли впізнати людину, яка ходила до неї мало не щодня. Як і з первісним портретом Інґи, існували розбіжності в описі різними агентами цього чоловіка, причому такі значні, що спершу в ФБР думали, що в неї роман з двома офіцерами військово-морських сил. Гувер розповідав генеральному прокуророві Френсісу Біддлу: «В неї інтрижка з одним таким офіцером… і, згідно з доповідями, ще один чоловік того самого рангу заявив, що збирається з нею побратися»{526}.
Зрештою з’ясували, що в Інґи щоночі буває один і той самий офіцер, але його особу ФБР все ще не встановило. Тижнями в рапортах і доповідях його називали «офіцер, відомий лише як Джек». Нездатність ФБР побачити в «Джеку» Джека Кеннеді спантеличує, бо Бюро ретельно перевіряло колонку Інґи «Можливо, ви бачили?» в Times-Herald і мусило звернути увагу на нарис про нього від 27 листопада, який супроводжувався фотографією молодого офіцера{527}.
Крім того, найголовніший федеральний правоохоронний орган Америки міг спокійно впізнати Джека, бо він був другим сином одного з найвідоміших чоловіків країни — голови родини, про яку постійно писали такі журнали, як Look і Life. Або ж вони могли ідентифікувати його завдяки певній популярності, яку Джек здобув як автор бестселера.
Навіть коли нарешті зрозуміли, що його прізвище Кеннеді і що це син колишнього посла, то все ще не впізнали Джека. Спершу ФБР прийняло його за старшого брата, Джо-молодшого, і коли згодом згадували Джека як автора книжки, агенти перекрутили її назву на «Чому Англія підсковзнулася [sic]»{528}.
Як і у випадку Ліллі Штайн, схоже, ФБР лише занотовувало коханців, а не викривало справжні докази шпіонажу. Один стомлений від нудьги агент сумнівався у тому, чи могла б Інґа бути ефективною шпигункою, якщо «єдині, з ким вона контактує, — це герої інтерв’ю та її друг Кеннеді»{529}.
Однак іншим у Бюро здавалося, що справа Інґи незабаром прогримить. МакКі — один із зіркових агентів ФБР, відомий тим, що застрелив грабіжника банків Прітті Боя Флойда у 1934 році, грав ключову роль в розслідуванні щодо Інґи і був упевнений, що її справа приховує в собі «більше можливостей, ніж будь-яка інша за довгі роки»{530}.
Розділ 41
Дивні союзники
«Мені по-барабану» — саме так Інґа спершу ставилася до звинувачень у шпигунстві, але це ставлення змінилося на страх, коли колеги з Times-Herald повідомили їй, ніби чули, що ФБР прослуховує її телефон і квартиру. «Зрештою, — згадувала вона, — я чула про невинних людей, які провели за ґратами багато років, а декого й посадили на електричний стілець». Тепер вона знала, перед якою небезпекою постала. «Щоразу, як у слухавці щось клацало, я була впевнена, що це ФБР, — казала Інґа, — і щоразу, як якийсь чоловік двічі дивився на мене або йшов за мною цілий квартал, я знала, що це агент Бюро»{531}.
Інґа спитала у Сіссі Паттерсон, чи варто їй звільнитися і переїхати до іншого міста з Вашинґтона, але та переконала її лишитися. Редакторка сказала, що піти зараз — це «визнати провину», і на додачу запитувала в Інґи, як та збирається знайти роботу в іншому місті, якщо відомо, що за нею стежить ФБР?{532}
Ситуація ускладнилася, коли в грудні 1941 року Пол Фейош нарешті повернувся з джунглів Перу, лише за кілька днів до відвідин Інґою Вашинґтонського офісу ФБР. Вона вважала, що вже остаточно вирішила розлучитися з чоловіком, незалежно від того, вийде щось із Джеком чи ні. Та коли вона опинилася віч-на-віч із Фейошем, з яким прожила майже шість років, то вже не знала, що робити.
Інґа поїхала до Нью-Йорка напередодні Різдва — зустрітися з чоловіком. Їхня зустріч була неприємною. Вона сказала, що хоче розлучення. Фейош знав, що Інґа зустрічається з іншим. Інґа сама розповіла йому про минулорічний роман із Гамільтоном Сенґером. Певно, і Ольга розпатякала про Нільса Блока. Але якось Фейош дізнався і про Джона Кеннеді, і саме зв’язок із Джеком, більше за всі інші, довів його, за словами Інґи, до «божевільних ревнощів». Звістка про те, що Інґа зустрічалася з чоловіком, молодшим за нього на двадцять років, мусила болісно зачепити еґо Фейоша. Він не звинувачував Інґу напряму в адюльтері — так би він «остаточно» втратив її, за її ж словами, — але, говорячи про Джека, Фейош «не міг уникнути презирливих ноток у голосі». Він спитав, чи кохає вона Джека, і «щоб бути чесною», вона відповіла схвально{533}.