Фейош намагався відбити дружину і залагодити наслідки понад дворічної розлуки. І хоча його поведінка упродовж шести років шлюбу не дуже підтверджувала це, Фейош побожився Інзі, що ніхто не зможе її кохати так сильно, як він. Обіцяв, що залишиться в Нью-Йорку і більше не поїде в експедиції. Запевняв, що купить їй чудовий новий дім, і запрошував Інґу на довгі прогулянки вздовж 57-ї і 59-ї вулиць, щоб вона могла пройтися антикварними крамницями і уявити, як вони обставлятимуть своє нове житло.
Коли підкуп не подіяв, Фейош спробував залякати Інґу тим, що вона може «зруйнувати майбутнє Джона», втягнувши у скандал із розлученням. Знаючи буйний норов чоловіка, Інґа одразу зрозуміла потенційну загрозу. «Через Джона він міг зробити їй боляче, — писала вона, — і, можливо, шантажем змусити повернутися до нього»{534}. Але коли їхні вихідні завершилися, Інґа сказала, що все остаточно вирішила: прощаючись із Фейошем, вона зажадала розлучення.
Однак через три години — саме стільки вона добиралася потягом до Вашинґтона — Інґа зателефонувала Фейошу сказати, що передумала і промовила: «Моє місце поруч з тобою». Але, як він написав наступного дня в листі до Ольги: «моє щастя не тривало довго. Цього ранку Інґа знову зателефонувала і сказала, що знову передумала, і що наш шлюб знову скінчився»{535}.
Інґа зізналася, що була неймовірно розгублена. Вона кохала Джека, але Фейош усе ще міцно тримав її. Кілька років по тому, згадуючи свої тодішні почуття (і пишучи про себе як про третю особу), Інґа зазначала: «Вона непевна, ненавидить робити йому боляче і все ще дуже прив’язана до цього чоловіка, за яким була заміжня шість років. Її, як і раніше, сповнював захват, коли він був поруч, але вона знала, що не кохає його. Це не лише через кохання до Джона, а й через те, що, вийшовши за нього, вона була ще дитиною, дитиною, сповненою поваги до блискучого і відомого чоловіка, який привчив її до обожнювання»{536}.
Цей захват, який Фейош викликав в Інзі, межував із чаклунством. Вони не були щасливим подружжям. Він не бачив її понад два роки — більшу частину шлюбу вони жили окремо. Коли ж зустрічалися, то постійно сварилися. Де в чому Фейош склав про Інґу дуже низьку думку. Коли згодом ФБР спитало його, чи Інґа могла бути нацистською шпигункою, «він відмовився навіть припустити, що в неї вистачило б розуму цікавитися політикою»{537}. На той час Фейош приваблював Інґу тим, що був безпечною гаванню, далекою від штормів — переслідування ФБР і непевності навколо зв’язку із Джеком.
Фейош вважав, що достатньо аргументував необхідність їм лишитися разом. «Я абсолютно не знаю, що ще можна було б зробити, окрім того, що я вже зробив за останні два тижні, — писав він Ользі на Різдво. — Тепер розумію, що далі боротися немає сенсу. Вочевидь, Інґа жадає свободи і жадає її так, що не звертає уваги на те, що цим повністю руйнує життя інших. Я не кажу це з гнівом… Я кохав її, кохав надто сильно для цього»{538}.
Цим фальшивим тоном зречення Фейош намагався приховати, що все ще гнівався (і це зрозуміло), бо ж юнак, який годився б у сини, наставляє йому роги. Радше з гордості, ніж із кохання, він продовжував боротьбу за дружину. Кохання, як і політика, може привести до дивних союзів, і в своїх намаганнях втримати Інґу Фейош вибрав дуже дивного союзника: Джозефа П. Кеннеді — батька його романтичного суперника.
На Новий рік Фейош домовився з ним про зустріч у Нью-Йорку. Ми не знаємо, що саме було там сказано, але після цього Кеннеді точно знав, що роман Джека з Інґою — це не безневинний флірт і не випадкова можливість навчитися сексуальної техніки під наставництвом старшої жінки. Фейош, як емоційна і жахливо непередбачувана людина, безумовно, описав Кеннеді примарні загрози майбутньому Джека, так само, як Інзі.
Невідомо, що на це відповів Кеннеді. Він не був таким імпульсивним, як Фейош. Крім того, він цінував близькі стосунки з власними дітьми і знав, що Джек дуже прив’язався до Інґи. Все, що він міг зробити, було б непомітним. Він би не залишив за собою відбитків пальців, бажаючи зберегти теплі стосунки із Джеком. Але з огляду на те, що Фейош повідав Ользі і що та передала Інзі, Кеннеді явно погодився стати на його бік у питанні завершення цього роману.