Посеред першого абзацу, затиснута між розповіддю про жахливу бійку між двома бродвейськими актрисами і пліткою про те, що джазових зірок Луїса Армстронґа і Джина Крупа бачили в центрі, була ця непримітна новина в торохкітливому стилі Уїнчелла: «Один із гідних синів екс-посла Кеннеді є об’єктом кохання красивої колумністки з Вашинґтона. І такого великого, що вона вже порадилася із адвокатом щодо розлучення зі своїм чоловіком-дослідником… Татусеві Кеннеді це не до вподоби»{547}.
Інґа була ошелешена. «Моє ім’я не згадувалося, — писала вона роки по тому, — або ж я так думала, хоча на той час я була єдиною білявою [sic] колумністкою у Вашинґтоні з чоловіком-дослідником, а якщо справа стосується пліток, то це місто перетворюється на маленьку щурячу нору»{548}.
Інґа зустрічалася із Уїнчеллом, коли якраз два місяці тому брала у нього інтерв’ю для «Можливо, ви бачили?», доки журналістові-дотепнику робили зачіску. На початку розмови він сказав: «Зроби мені послугу. Перекрути все, що я сказав чи скажу, бо ніщо не виглядає так по-дурному, як слова людини, в якої беруть інтерв’ю». Коли Уїнчелл зник у дверях, вона написала, що він «знову на полюванні — але за ким?»{549}. Тепер вона стала здобиччю.
У редакції Times-Herald була паніка. «Творився такий рейвах, — написав у щоденнику Джон Уайт.{550} — Щойно редакцію розбурхала величезна плітка про сина посла і вродливу біляву шпигунку»{551}. Незабаром в офісі газети з’явився Джек і почав таємно радитися з Сіссі Паттерсон та Френком Уолдропом про те, які в нього є варіанти виходу із ситуації. Їх було небагато.
За словами Уайта, Уолдроп розлютився, переконаний у тому, що плітку Уїнчеллу нашептали в ФБР. Не згадуючи про те, що він і сам надає Бюро інформацію про Інґу, Уолдроп пояснив Джекові, що Уїнчелл оголосив вендету на Паттерсон і збирається знищити газету{552}. Взагалі, це була неправда. Уїнчелл і Паттерсон були приятелями до цього явного наїзду на Інґу.
Паттерсон наказала викинути образливе місце з Уїнчелової колонки у наступних випусках Times-Herald, і далі постійно відмовлялася від його заміток, стримуючи хвилі скарг від великої кількості шанувальників колумніста, які хотіли все знати. 17 січня вона написала редакторський матеріал, який розмістили на першій сторінці Times-Herald. У ньому Інґа чи її історія напряму не згадувалися, але там містився напад-натяк на Уїнчелла і Джона Едґара Гувера, які за роман із Бернардом Барухом необґрунтовано підозрювали і переслідували Мей Ладенбурґ під час Першої світової війни:
Байки? Махінації? Викривальні документи? Міжнародний шпіонаж? О ні. Ні. Ані він, ані його помічники не знайшли навіть крихти доказів. Цю дівчину не можна було звинувачувати у свідомій чи несвідомій зраді своєї країни. Але чутки так розлетілися, начебто щойно викрили першорядну міжнародну мелодраму. Бо він розкопав захопливий роман між цією жінкою і найвідомішим чоловіком тих днів.{553}
Читачі здебільшого, напевно, були заінтриговані, чому це подіям 25-річної давнини відвели у газеті таке центральне місце. Так Паттерсон привертала увагу Уїнчелла і Гувера — використовуючи прерогативу свого положення впливової і ексцентричної видавчині,—розмістивши особисте повідомлення їм обом на першій шпальті газети, що має чверть мільйона постійних читачів. Його отримали і зрозуміли. Спеціальний агент ФБР Сем МакКі зауважив, що порівнянням Інґи з Ладенбурґ Паттерсон явно повідомляла: «Times-Herald одразу ж оприлюднить будь-які розслідування Бюро з цього приводу»{554}. ФБР у справі Інґи доведеться діяти значно таємніше.
Уїнчелл згадував, що коли згодом наштовхнувся на Паттерсон під час вечірки на честь британського посла в Сполучених Штатах, вона почала на нього кричати: «Якого біса ти не припиниш скрізь вишукувати нацистів?» Уїнчелл дуже дивувався такому запалу, доки Гувер в листі не пояснив йому: «Певно, вона має сильні почуття до Інґи»{555}.
Хвилювання після цих заміток охопило не лише Вашинґтон. Колонку Уїнчелла публікували від західного до східного узбережжя, включно із деякими нью-йоркськими газетами. Одним із таких зацікавлених нью-йоркців був Пол Фейош, який одразу ж надіслав своїй дружині повну сарказму телеграму, що дуже відрізнялася від співчутливого попереднього листа. «Отже сталося, — лютував Фейош. — Твій перший прорив у найважливіший інститут американської журналістики. Ти потрапила в колонку Уїнчелла»{556}.