Але що старшими ставали діти, тим хитрішим — Кеннеді. «Старий Джо вже тоді навчився приховувати свої справи, — казав Уолдроп. — Він був доволі розумним для того, щоб явно виказувати свої почуття перед дітьми, побоюючись, що його несхвалення викличе їхню протидію, але й безумовно не збирався просто сидіти і дивитися, як адюльтер із жінкою нашкодить репутації Джека»{562}.
Ймовірно, що Кеннеді переказав Пірсону свої хвилювання стосовно зв’язку Джека з Інґою і попросив передати інформацію Уїнчеллу, щоб створити додаткове підґрунтя особистої невинності, якщо Джек подумає, що за оприлюдненням скандалу стоїть батько. Джозеф Кеннеді непогано знав Уїнчелла, який іноді бував в його резиденції у Палм-Біч, а Пірсон був його близьким другом. Джеку було відомо, що батько стає постійним джерелом інформації для колонки Пірсона і що той часто пише її для зиску Кеннеді. Наприклад, коли він прозондував ґрунт наприкінці 1939 року щодо реакції суспільства на ідею, що Кеннеді може стати кандидатом у президенти у 1940 році, якщо Рузвельт не балотуватиметься на третій термін{563}.
Кеннеді довірив би Пірсону потай все облаштувати, що той і зробив, обставивши все так, що всі дійові особи (крім Інґи) вважали, що інформацію Уїнчеллу злила ФБР. Завдяки інтимним стосункам із однією дитиною Кеннеді і дружнім — з іншою, Інґа зрозуміла розмах їхнього батька.
Ті, хто припускав, що Гувер передав інформацію Уїнчеллу, помилково вважали, що йому сподобалося створювати проблеми для Джозефа Кеннеді. Насправді ж той «був старим другом директора»{564}. Ще з початку 1930-х років і до обрання Джека президентом Кеннеді підтримував листування із Гувером, яке складалося «майже повністю з улесливих для того листів», їхній пік припав на 1955 рік, коли Кеннеді написав Гуверу, що «для Америки було б найбільшим благом», якби той виставив свою кандидатуру у президенти, і пообіцяв, що Гувер отримає «всебічну можливу підтримку»{565}, незалежно від якої партії — демократичної чи республіканської — балотуватиметься.
Не бажаючи проблем для Джозефа Кеннеді, Гувер хотів йому допомогти, бо любив його лестощі. Вважаючи побачення Джека з Інґою надто аморальними, він із задоволенням долучився б до їхнього завершення. Після виходу колонки Уїнчелла, безумовно за наказом Гувера, Джозефа Кеннеді почали регулярно інформувати про стан розслідування справи Інґи — хоча й не до кінця{566}. Здається, Кеннеді не знав, що ФБР записувало його розмови із Джеком, які той вів із квартири Інґи.
Хоча документальних доказів і нема, але якщо Джозеф Кеннеді і не був джерелом для Уїнчелла, той все одно зіграв йому на руку. Все це лише запустить низку подій, які врешті-решт розділять Інґу та Джека, хоча ледь не призведуть до його загибелі.
Розділ 43
«Вони запроторили мене аж у Південну Кароліну»
13 січня 1942 року, наступного дня після виходу колонки Уїнчелла у Washington Times-Herald і ще в двох тисячах інших газет, Джека повідомили телефоном, що його переводять із Вашинґтона на іншу кабінетну роботу на військовій верфі у Чарлстон. Як згодом зізнавався журналістові Джек (не для преси): «Вони запроторили мене аж у Південну Кароліну, бо я зустрічався зі скандинавською білявкою, яку вони вважали шпигункою!»{567}
Управлінню військово-морської розвідки (УВМР) вже кілька тижнів було відомо, що Джек «розважається» з Інґою, і там вже розмірковували, куди б його перевести подалі від скандалу{568}. Відчуття нагальності швидшого переведення зросло під кінець грудня, коли керівництво УВМР дізналося, що ФБР стежить за Інґою. УВМР надало ФБР світлини, на яких видно, що Джек був саме тим офіцером, який проводив ночі в Інґи, і відтоді ці організації ділилися інформацією і навіть функціями розслідування.
9 січня 1942 року начальник оперативного штабу BMC передав запит на переведення «Джозефа Фіцджеральда Кеннеді» (не лише у ФБР виникали проблеми з іменами) у Бюро навігації, але там не бачили сенсу одразу його задовольняти, бо мали купу нагальніших справ — Америка вже другий місяць перебувала в стані війни{569}.
За словами боса Джека, капітана Семюела Хантера, після появи колонки Уїнчелла серед старших офіцерів УВМР раптом запанувало «справжнє шаленство». Управління було серед тих, кого нещадно критикували за помилки розвідки, які призвели до катастрофічних втрат Перл-Харбору, тож його командування не бажало, щоб критику обтяжила ще й суспільна думка, буцімто УВМР допустило проникнення в свої ряди Мати Харі. Дехто, зокрема заступник директора Управління Говард Кінґман, хотів взагалі звільнити Джека з лав BMC. Це, за словами Хантера, стало б чорною плямою в біографії Кеннеді, через яку його президентство стало б «радше сумнівним»{570}.