Коли Джек зустрів Інґу, він відчував себе обмеженим очікуваннями рідних, і не тому, що вони були зависокими, а навпаки — занизькими. Джека сердило, що його запрягали позаду собаки-лідера в упряжці його родини, і місце на чолі завжди діставалося Джо-молодшому. А Інґа пропонувала свободу від такої моделі, шанс вийти з такої зчіпки. Так Джек міг би стати вільним і жити завдяки своєму таланту та амбіціям без потреби в обов’язковій повазі до старшого брата. Але роздмухуючи в ньому дух непокори, Інґа підважила власні інтереси.
Вона підготувала Джека достатньо для того, щоб він міг протистояти батькові і при цьому не розірвати з ним зв’язків. Коли він врешті набрався сміливості зізнатися, що має такі самі амбіції, що і в брата, Джо-старший здивував Джека (і, напевно, Інґу), погодившись з бажаннями сина дати йому принаймні такий самий шанс, як і братові, у прагненні крісла в Білому домі. У родині зі стійкими принципами суперництва, Джо-старший, можливо, вирішив, що перегони двох синів за однією нагородою підуть їм на користь, хоча на той час він безумовно вважав, що першим католицьким президентом стане Джо-молодший, а не Джек.
У розмові у Палм-Біч двома тижнями раніше, батько Джека пообіцяв надати всю необхідну підтримку планам сина. Свобода (за визначенням Крока) — почати політичну кар’єру і офіційно взяти участь в президентських перегонах — дуже відрізнялася від свободи серця, яку пропонувала Інґа. Вона все ще сподівалася, що її шлях обіцяв свою насолоду і самореалізацію, і вона не хотіла здаватися перед амбіціями Джека чи його батька, а молодий Кеннеді теж не був готовий відмовитися від неї.
Розділ 47
«Численні сексуальні контакти»
Хоча Джек не спростував, що паплюжив її і не вибачився за це, для Інґи їхня розмова здалася очищенням. Наступного дня, третього лютого, вона написала йому веселого листа, повідомляючи, якою сонячною і нетипово чудовою для цього сезону була погода, коли вони з Кік йшли на роботу. Вона не згадала їхню попередню вечірню розмову і те, що одразу після дзвінка Джекові зателефонувала Нільсу Блоку.
Вона намагалась освіжити свій ентузіазм до роботи в Times-Herald і повідала Джеку, що їй особливо сподобалося шукати людей для інтерв’ю в міністерстві BMC. «Воно вже стало дещо ріднішим для мене, якщо ти розумієш, про що я, — писала вона. — Це місце, де моє серце щоразу б’ється сильніше, коли я бачу офіцера»{623}.
Інґа запевнила Джека в двох речах: вона нарешті читає «Чому Англія спала», і вона приїде у Чарлстон на вікенд. Пообіцяла розповісти більше про поїздку до Нью-Йорка і її розмову з Фейошем. Краще зробити це особисто, сказала вона, бо «я вважаю, що приємніше це промовити, а не написати. Я можу вдатися до жестикулювання і мого витонченого шарму для додаткового пояснення думки»{624}.
Інґа мала такий гарний настрій, що написала вибачення Фейошу за свою роль у цьому конфлікті. Він одразу ж відповів, що їй немає за що вибачатися. «У мене в самого упродовж цих останніх шести років був такий диявольський характер, що мені б не пристало помічати такі речі», — сказав він. Їхня сварка в Нью-Йорку, здається, протверезила Фейоша. Тепер він закликав Інґу збиратися в Ріно на розлучення, лише просив повідомити його принаймні за тиждень до виїзду, аби встигнути зняти гроші на її поїздку, адвоката і на збір за подану заяву про розірвання шлюбу{625}.
І хоч деякі ускладнення в житті Інґи вдавалося утрясати, виникали інші, і то без її відома.
Четвертого лютого голова відділу контролю за громадянами ворожих держав у міністерстві юстиції Едвард Дж. Інніс написав Джонові Едґару Гуверу прохання надати усю інформацію, яку ФБР зібрало про Інґу на той час. Він додав, що потребує цих даних «щоб вирішити, чи потрібен наказ про затримання»{626}. Однак Гувер не схвалив таке втручання Інніса в справи ФБР.
Гувер ні з ким не товаришував у міністерстві юстиції, навіть з генеральним прокурором. 33-річний Інніс, на думку шефа ФБР, був надокучливим молокососом. Гувер не відповідав два тижні, а потім надіслав Іннісові якусь відписку на двох сторінках. У ній були лише основні факти біографії Інґи, і нічого, що давало б підстави Іннісу виписати ордер на її арешт{627}. Будь-хто, прочитавши цю доповідну записку Гувера, вирішив би, що Інґа не становить загрози національній безпеці, тож Інніс більше цим не займався.