Однак Інніс був не єдиним високопоставленим чиновником, хто чув поголоски, ніби ФБР напало на слід Інґи і що цей слід веде в дуже цікаві місця. Гувер поставився ще скептичніше, коли його суперник (і ймовірний начальник) в американських спецслужбах, інформаційний координатор Уїльям Джозеф «Скажений Білл» Донован, також заговорив про «чутку в місті», що Інґа — «німецька шпигунка»{628}.
Гувер надав Доновану навіть ще менше інформації, ніж Іннісу. Напряму він не зізнавався в тому, що ФБР веде розслідування справи Інґи. У своїй записці в три абзаци він не розказав Донованові нічого, що б той не знав сам, та ще й просив його передавати всю інформацію, «яка б підтверджувала згадану вами чутку»{629}.
Попри, а можливо, і завдяки тому, що дехто з його підлеглих вважав, що справа Інґи надає «більше можливостей», ніж будь-яка інша на той час, Гувер був незацікавлений у її арешті. Вона нічого не зробила для цього, і її справа ще ні до кого не привела. Якщо б вона таки вела до чогось, то Інґа мусила бути вільною і під спостереженням ФБР. Коли вона шпигунка, то рано чи пізно зробить помилку і її спіймають. З іншого боку, якби її арештували і довели невинність, Гувер боявся, що Сіссі Паттерсон влаштує проти ФБР гнівний хрестовий похід у Times-Herald.
Однак така увага інших американських спецслужб переконала Гувера, що він мусить розширити розслідування справи Інґи. Знаючи, що ФБР проґавило поїздку Інґи у Чарлстон минулих вихідних і що вона збиралася туди поїхати наступного вікенду (тепер під вигаданим ім’ям Барбара Уайт і плануючи зупинитися в готелі Fort Sumter), Гувер наказав регіональному відділові ФБР у Саванні зв’язатися з готелем і забезпечити прослуховування її номера.
Коли вранці в п’ятницю шостого лютого Інґа приїхала в Чарлстон потягом, Джек зустрів її на вокзалі і відвіз до готелю ще перед тим, як з’явитися на службу. Доки Джек працював, Інґа пройшлася різними антикварними крамницями Чарлстона, перш ніж він забрав її на вечерю. Вони поїли в готелі і перед поверненням на ніч у номер пішли на романтичну прогулянку берегом затоки.
У суботу Джек півдня був на службі і прийшов у готель якраз після обіду. Цього дня вони лишалися в номері 132 до десятої вечора, а потім вийшли повечеряти у відомому рибному ресторані Henry’s на Маркет-стрит. Після короткої прогулянки в саду Уайт Пойнт вони повернулись у готель і наступного ранку пішли на месу до собору Святого Івана Хрестителя. Після неї вони поїхали на північ від Чарлстона по шосе 52, повернулися до готелю о сьомій вечора і лишалися в номері до того, як після півночі поїхати на вокзал, де Інґа о 1:09 ночі сіла на потяг і всю дорогу проспала на верхній полиці. Нам усе це відомо завдяки старанному нотуванню ФБР навіть найпрозаїчніших речей.
Але не все було буденно. Як зазначали агенти Бюро, Джек з Інґою значну частину часу провели в готельному номері, «зайняті численними сексуальними контактами»{630}. У доповіді не уточнюється, що саме почули (і записали) під час цих пристрасних перерв.
Крім цих речей, в яких було дуже мало спільного зі шпіонажем, агенти, які підслуховували найінтимніші моменти Джека та Інґи, рапортували, що зауважили дуже мало з того, що могло б стосуватися можливої справи «Сполучені Штати проти Інґи Арвад». Інґа і Джек трохи потеревенили про погане здоров’я помічника президента Гаррі Гопкінса, і він сказав, що поїде у Норфолк — навчатися керувати стрільбами. Крім того, Інґа «не питала нічого іншого, крім його планів на майбутнє», і лише сказала, що збирається поїхати в Ріно розлучитися з Фейошем{631}. Здається, вони збиралися на повну насолодитися вікендом і не повторювати неприємних моментів попередніх вихідних.
Саме існування давніх записів, на яких 35-й президент Сполучених Штатів займається сексом з Інґою, викликало чимало хтивих розмов про те, де ж вони зараз.
У підвалах міністерства юстиції, у Вашинґтонському головному управлінні ФБР, поруч із невеликим кінозалом, в якому Гувер і обрані чиновники Бюро нібито дивилися «записи спостереження і порнографічні стрічки», розташовувалася «надбезпечна» кімната для фотографій, фільмів і звукозаписів, які Гувер вважав «вартими збереження»{632}. «Ймовірно, — зазначав один із біографів директора, — записи сексу з Інґою Арвад, яких так боявся Джон Фітцджеральд Кеннеді, були там серед інших речей»{633}.
Але невідомо, чи Гувер взагалі мав ці секс-плівки. Немає свідчень, що він визнавав їхнє існування, якщо їх взагалі зберігали. Зазвичай первісні записи, які вели на ацетатних дисках, а не на плівках, тримали не більше тридцяти днів, поки їх розшифровували, а потім знищували, якщо лише на них не містилося цінної інформації{634}.