— А де всі? — питаю, мов з конопель.
— Відпочивають. — Жінка говорить, говорить: про те, що треба корегувати плани, оскільки борщових наборів насушили із запасом, та й овочі навесні вже не ті, що грошей для придбання воякам спідньої білизни, шкарпеток, взуття, цигарок, чаю-кави поки замало, тому всі розійшлися перепочити, обдзвонити спонсорів і небайдужих.
Слухаю жінку ошелешено, бо по телевізору волонтери працюють день і ніч. І так непатріотично звучить усе, що жінка каже, так принизливо і образливо, бо хіба можна нехтувати помічниками? І мною особисто. «Перепочивають вони! А на фронті перепочинку нема!» — б’є у мізки зла думка.
— Чому ж не повідомили, що не збираєтеся? — питаю роздратовано. — Я стільки часу змарнувала, поки до вас доїхала.
Жінка не гнівається, пояснює терпляче:
— Даринка написала всім, хто лишав свої мейли і номери мобільних. Ти не лишала?
— Ні.
— Що ж ти так? От шкода. Здалеку їхала?
— Усе нормально, — зиркаю на балакучу жінку напружено. Питаю обережно: — Даринка — ваша дочка?
— Так.
— У неї всі контакти волонтерів? Чи, може, і у вас є?
— Шукаєш когось? — Жінка дивиться в корінь.
— Хлопець. Молодий мужчина з Діною приходив. Коли вона портрети для аукціону принесла. Пам’ятаєте?
— З бородою. Ще допомагав берці пакувати.
— Так, він. Контакти його не підкажете? Адресу, номер мобільного?
— Вибач, дитино. Не можу допомогти.
— Чому?
— Бо тільки раз його і бачила. Більше не приходив. — Балакуча жінка дивиться на мене із жалем, додає гірко: — До нас багато людей навідуються. Залишається небагато.
Мовчу. Втупилася очима в чисту підлогу.
— А ти Діні зателефонуй! Діна допоможе, бо той бородань, певно, її приятель, — чую голос балакучої жінки. — Діна — добра людина. І з іншого кінця світу відгукнеться.
— Поїхала кудись? — питаю для годиться.
— Збирається в Америку! Має відлетіти на днях.
— Нащо?
— У неї там виставка. А ти не знала?
— Багато чого не знаю! — відрізаю пихато.
Жінка дивиться на мене здивовано.
— Так і ми про тебе нічого не знаємо, — відказує стримано. — Навіть імені. І не кіпішуємо.
— Рома-Роза! — видихаю-вихлюпую. — Мене звати Рома-Роза.
— Гарне ім’я, — раптом посміхається жінка. — Так пасує тобі. І вітрильнику пасувало б. Уявляєш? Білий вітрильник на синій воді — «Рома-Роза». Прекрасно, як мрія.
Невидимою голкою її доброта проколює мене наскрізь, як повітряну кульку, злість випаровується, лишаючи тільки відчайдушну спустошеність, і хоч хотіла сказати, що жінка легковажно поводиться, що в її квартирі двері весь час навстіж, що так і до біди недалеко, що світ злий і не простить того.
— Добре. Тобто… знаєте… — плутаюся, шукаю слова. — Я грошей заробила. Можу поділитися. Тобто не можу — хочу. Тобто… просто візьміть! Візьміть і не дякуйте, бо то коштує менше, ніж час, який віддаєте ви! Ви всі. І ще — дайте мобільний Діни! — Замовкаю, додаю фатальне: — І мій запишіть!
15
Третій день за вікном сонце. Третій день мій світ накрило важкою сірою ватою до обрію. Дінин мобільний не відповідає, і не дізнатися, не запитати хоч у неї: де мій мужчина? Так і не з’явився. Реальність знущається, сміється в очі: «Нічого не отримаєш! Нічого!» Хіба мені треба хоч чогось, крім нього?
Не вірю. Завмерла біля вікна — Кончіта! — вдивляюся у постаті чоловіків, що вони сунуть до під’їзду. Я ж упізнаю Блека здалеку?
Не йде. Третій день німої порожнечі змушує розглядати найжахливіші версії: викрали, вивезли за місто, вбили. За що? Ні за що: за мідну копійку, за кинуте слово, різкий рух, зухвалий погляд. За що нині вбивають? І завжди.
Спалюю страшні версії. Не вірю. Він живий. Несподіване відрядження: по роботі, в іншому місті занедужала мама, товариш потрапив у біду. Чи просто сам захворів: лихоманка, чоло вкрилося потом, суглоби ломить так, що не встати.
Поблажлива до мене версія перемагає, стає головною, і вже метушуся: як же так? Йому там зле, а я тут! Не з ним, а тут, у найманій квартирі! Товчуся, нічого не роблю, нічим не допомагаю. Хочу бути поряд: витерти піт із чола, дати ліків, гарячого чаю, обійняти, як зцілити. Поблажлива версія стає аксіомою, вимагає дій.
«Знайду його!» — присягаюся хтозна-кому. Хапаюся за одяг: збиратися, бігти. А куди?..