Зовнішнє середовище теж означилося парадоксами. Здавалося, всі досхочу перемили кістки Перегуді з нотаріусихою за їхній наглий роман і думати забули, так ні! Знайшлося нещастя, що й навесні знай сіпало Павла. Такий собі Едик Сас, пропащий худий алконавт із коротким, приплюснутим до губи носом, що особливо дратувало Перегуду, бо чогось вірив, що як у чоловіка ніс довгий, ще й догори стирчить, то це перша ознака, що й у постелі чоловік завжди силу матиме, а Едик під ці критерії геть не підходив, падло! Може, його так чужий секс цікавив, що свого ніколи не мав? Як перестріне Павла, так у лоба:
— Тася в постелі — пантера? Чи мишка сіра? Розкажи, Перегудо!
— Та я б усрався від прикрощів, якби взагалі з тобою говорити вирішив! — плював Перегуда, сунув у своїх справах далі, лишаючи за спиною вічно п’яного Саса.
Та тієї неділі Сас причепився до Перегуди не сам на сам, як те бувало раніше, а публічно: під час великого людського збіговиська, на яке щонеділі перетворювався райцентрівський базар. Павло приїхав сюди, аби прикупити цукру і макаронів, зупинився біля купки чоловіків, які курили за яткою з комбікормами. І собі закурив. Вже намірився розпитати, чи правда, що дорогу від райцентру до траси ремонтуватимуть, бо як люди не брешуть, то Перегуді треба новий маршрут до столиці вибудовувати, аби свій сир туди без запізнення доправляти. Тільки рота розкрив, а тут Сас. Труситься, сука, зуби цокотять.
— Мужики, не погребуйте. Дайте цигарку людині.
Мужики наче не почули. Навіть оком на Саса не кинули: ніби немає його зовсім. Павло виматюкався подумки, дістав пачку, простягнув Сасу: бери, та не впусти, бо руки так тремтять, що й цигарки не вдержиш. А те пропаще замість «дякую» вишкірилося, загигикало.
— Перегудо! — нявкнуло. — А чого такий добрий? Із Тасею врешті переспав? Чи й досі ні?
І попленталося собі далі. А мужики враз пожвавішали, і колись злободенна тема спалахнула з новою силою.
— Пашко! А чого мовчиш? Скажи, брате, як те у вас із нотаріусихою відбувається? Ти на ній гоцаєш чи вона тебе своїми ста кілограмами на постіль завалює? А може, спочатку порно дивитеся? У Тасі ж — «тарілка»! Чи книжку читаєте, де всі пози в малюнках, а під кожним малюнком інструкція? — забалакали-зареготали. — Перегудо! Ти її трахнув?
— Та нікого Перегуда не трахнув, — зверхньо кинув Сашко Шовкопляс, карасівський ґазда, якому Павло колись майже за безцінь нову свердловину пробурив. — Він уже забув, як це робиться.
— А ти в Галі своєї спитай: забув чи ні! — відказав йому Перегуда.
Скосив Шовкопляса, як тонку травинку, плюнув на землю — і гайда. Ішов базаром, спиною відчував: лежить Сашко Шовкопляс не на сухій землі, в багнюці. Безсилий, обпльований, щелепи од ненависті ходуном. «Таку я дурню утнув! — думав. — Треба буде теє… сказати, що збрехав про Галю. Бо психонув».
Шовкопляс наздогнав Павла за хвилину. Сіпнув за плече: ану, стій!
— Чого тобі?! — похмуро спитав Перегуда. Дивився на Сашка без добра, сам дивувався: чому? Хотів же по-людському збрехати, аби чоловікові легше стало, а язик своє веде.
— Перегудо, падло ти! Так ти на своєму члені мою жінку крутив?
— Наші члени, Шовкоплясе, ще ті мандрівники, сам знаєш. І на думку не спаде, до кого заведуть, якщо жінка не проти. А от чи твоя жінка не проти з чужим мужиком помандрувати, ти в неї дізнавайся, бо мені, якщо чесно, до твоєї Галі діла нема. І тобі, Саню, хай не буде діла до того, що в нас із Тасею: спимо ми разом чи тільки одне на одне дивимося. А то, бач, який крутий перець тут у нас об’явився: усе він знає, хто що може, а хто давно забув! Може, мені, Шовкоплясе, тебе на своєму члені покрутити, щоби ти впевнився в тому, що я можу, і варнякати припинив? — розійшовся. Плювався словами, як голками гострими.
Тирада подіяла. Шовкопляс якусь мить недовірливо дивився на Перегуду. Хитнув головою: от йо…
— Чуєш, Пашко! Зараз же кажи: було в тебе щось із Галею?
— Всралася мені твоя Галя!
— Та прямо кажи!
— Кажу ж: всралася!
— Не було?
— Не було! — видушив. Шовкоплясові руку простягнув. — Забули? Чи й надалі збираєшся моєму членові оцінки виставляти?