— Справжній бешкетник, — погодився Кшачек.
— Хлопці — вони такі, — висловила свою думку хазяйка. — Лобузяки. Але вони переростають це, і він виріс. Пішов до коледжу, тільки там його позитивних якостей не визнали і вигнали.
— Де він навчався? — спитав Генрі.
— У Варшаві. Історією займався, – гордо сказала вона. – Але, як я вже казала, його не визнали, а він дуже розумний, відкривав нові речі, відстоював власні інтереси, а в цих університетах треба тримати голову опущеною і просто здавати іспити. Я сказала йому, що так влаштований світ, що якщо хочеш бути вищим за інших, висунь голову, і її відрубають. Але знаєте, як воно з молоддю, ніхто не слухає.
— А що він зробив далі?
— Ну, коли його вигнали з того навчання, він дуже образився і сказав, що ще їм покаже їм. Це нові часи, сказав він, кожен має право голосу, не лише професори, які пердять на своїх кріслах, а кожна людина. Бо зараз епоха інтернету. Ось що він сказав. Потім, коли він був у мене, бо він давно тут не живе, він показував різні речі в інтернеті, а тепер у нього є своя власна справа, я не пам'ятаю, що саме, і він усім каже правду, і ніхто не може йому в цьому завадити. Він знімає фільми, записує ті уроки, і люди слухають, і він заробляє на цьому гроші. Він заснував радіостанцію і виступає на ній, бо тепер кожен може її заснувати.
Кшисєк кивнув і вперше під час зустрічі заговорив:
— А може пані говорить про подкасти? — спитав він, побачивши, як хазяйка починає нервувати, не в змозі підібрати потрібне слово.
— Так! — Стара жінка сплеснула в долоні, променилася, і напруга розтанула. Було видно, що вона відчайдушно намагається стерти погане враження від попередньої сварки. — Про них, про них. — Здавалося, вона боялася повторити незнайоме слово. — Коли він це розповідав, то був такий щасливий, бо був такий засмучений виключенням з університету. Дуже щасливий. Бо він такий талановитий, панове поліцейські, у нього талант до навчання, і він така товариська людина. Просто його у цьому не впізнали.
— Так, таке в житті буває, — зітхнув Ян Кшачек. — Смачний пиріг, — додав він, зішкрібаючи виделкою крихти з тарілки.
— Я запакую його вам на дорогу! — жінка жваво встала, ніби зробилася на тридцять років молодшою.
— Не смію просити.
— Ну що ви.
Вона махнула рукою і вже поверталася з кухні з рулоном алюмінієвої фольги.
Кшисєк посміхнувся, здавалося, вперше за день, побачивши, наскільки добре розроблений підхід комісара до вікових жінок.
— Тобто ваш онук рідко вас відвідує останнім часом? — спитав Генрі.
— На жаль, — махнула хазяйка рукою. — Я б хотіла, щоб це бувало частіше, але я зайнята своїми справами. Я не напружуюся. На щастя, у мене міцне здоров’я, я дбаю про себе, та й сусіди допомагають. Бачите, панове, я переконала кількох друзів, і ми ходимо на прогулянки та займаємося скандинавською ходьбою вечорами, — гордо сказала вона, загортаючи пиріг у фольгу.
— Що ж, вітаю, — Єндриха з апломбом продовжував підтримувати розмову.
— Це так добре для суглобів, серця, крові, — похвалила вона. — І для голови, нічого не болить, що не повинно боліти в цьому віці, панове. Людина не дряхліє. І ми можемо пройти двадцять кілометрів! Деякі люди не можуть навіть на велосипеді цього проїхати. Ми ходимо до бібліотеки та обговорюємо книги. Є також клуб, де ми дивимося фільми, а потім говоримо про них. Важливо не сидіти, склавши руки, і не скаржитися.
— То пані й справді чудово собі радить, — похвалив її Генрі з цілковитою щирістю.
— Дякую, — відповіла жінка з неприхованою гордістю. — А чого ви, панове, хочете від Міхалека? Чому ви про нього питаєте? — Вона знову сіла навпроти них і взяла свою філіжанку з чаєм. Зміна в настрої господині була відчутною. — Він щось зробив не так?
— Не думаю, — швидко відповів Єндриха. — Це більше стосується його інтересів. Ми вважаємо, що він може нам допомогти. Ви самі сказали, що він експерт з історії, і саме такого спеціаліста ми шукаємо. Кілька людей хвалили його за хоробрість, а його остання адреса натякала, що ми можемо знайти його тут.
Кшисєк уважно вивчав офіцера: той брехав, як по нотах, навіть оком не моргнувши.
— Ну, тут він давно не живе. Це буде десять років; коли померла його інша бабуся, і він переїхав. Часом приїде, часом подзвонить.
— Від чого померла та друга бабуся? – спитав Генрі.
— Нещасний випадок, вона впала зі сходів у підвал і зламала шию. – Пані Леокадія перехрестилася. – Міхалек знайшов її, і, мабуть, він не витримав стресу і виїхав. Будинок був на його ім'я, він його продав, і туди переїхали якісь люди з Варшави.