Жінка ніжно посміхнулася та подивилася на Кшисєка. А той отримав добрячого копа від брата під столом. Тим часом пані прокурор вирішила висловитися:
— Вітаю всіх, панове. Скоро всі отримають службовий смартфон. На ньому лише важливі номери та додаток Signal для передачі файлів. Телефони належним чином налаштовані, захищені, на них нічого не можна встановити, у них є відстеження та ціла низка гаджетів, яких ви, мабуть, навіть не зрозумієте. Однак, ви повинні розуміти та визнавати, що ми використовуємо цей пристрій лише для зв’язку, пов’язаного зі справою. Додам, що я є доступною для вас вдень і вночі.
— Ну, я думаю, на сьогодні можемо кінчати. — Генерал Богданський підвівся з-за столу. — Будь ласка, візьміть свої нові іграшки, сьогодні ж ввечері чекаю рапортів.
— Ще одне, — вставив Марек Шорца. — Що робимо з Яном Сарною?
— Хм, делікатна тема, — відповів генерал. — Але план полягає на тому, щоб він підписав угоду про конфіденційність та співпрацю після допиту. Він супроводжуватиме вас як інформатор, але не беріть його до Замостя. І найголовніше, не обговорюйте деталі розслідування перед ним. Мовчіть. Він же цивільна людина.
— Вірно, — погодився Ольгерд. — Тим часом я отримав інформацію, що хлопці залишають вулицю Вороніча. Я відправив їх прямо в Бещади, щоб побачили того згорілого священика. Той костьол і досі є закритим; вони, мабуть, щось швидше знайдуть. Можливо, наш пройда там своїх рук і не прикладав. У нас є перевага, що ЗМІ ще не встановили зв'язку. Мушу похвалити тебе, Марек, за те, що ти зібрав стільки записів із камер спостереження в цьому районі. Гарна робота. Вони можуть виявитися на вагу золота.
Старший Шорца махнув рукою. Зрештою, він лише дав відповідні накази районній поліції зібрати те, що вони могли. Рутинна робота.
Тим часом зашурхотіли стільці, всі пішли за своїми телефонами, обмінялися короткими коментарями, а потім повернулися до своїх обов'язків. Ще в коридорі Марек схопив Кшисєка за руку.
— Молодий, навіть не важся! — прошипів він.
— Але що? — здивувався хлопець.
— Хуїв сто! — підвищив голос його брат. — Я знаю тебе краще, ніж себе, чорт забирай. Тиха водичка, а я вже бачу, що ти пішов би за тією прокурор кою як ласка до курника. Так що, навіть і не важся, повторюю.
— Так я ж навіть і не…
— І не вякай! Знаю, що ти відчуваєш, і повір мені, за кілька років це пройде. Блукаєш тут ніби нещасний студентик, бідолаха, а тільки й дивишся, щоб кожну схопити і затягти у люлю.
— Заспокойся, — вставив Генрі. — Це не його ліга.
Вони не могли продовжувати суперечку, бо в коридорі раптово запанувало оживлення. Добрава побігла до них, розмахуючи піднятим догори планшетом.
— Усі назад до залу! — рішуче крикнула вона і зникла всередині.
— Що трапилося? — голосно кинув Марек.
Хлопець з Центрального бюро розслідувань відповів їм, дивлячись у свій смартфон.
— Хто мав розбиратися з тим журналістом з книжкою? — спитав він.
— Я, — відповів Генрі.
Комісар Пйотр Єндриха посміхнувся, поплескав Генрі по плечу, а потім повернувся до конференц-залу.
РОЗДІЛ 8
Знаменитий "Журек", як Казиміра Барщика називали у журналістській спільноті, був викуваний у вогні відчаю та величезної трагедії, особистої і тому непоміченої світом.
Першим днем свого справжнього життя він назвав момент, коли отримав університетську залікову книжку та розпочав шлях до журналістської кар'єри. Глузування однолітків щодо його карикатурної фігури та тикання пальцями закінчилися, почалася гонка за найкращі результати іспитів. Його цінували за гострий розум і почуття гумору, він охоче допомагав одногрупникам і почувався ніби на іншій планеті. Ну і закохався. Це почуття було взаємним. У старших класах він міг лише мріяти про близькість і прихильність, яку йому дарували однокласниці; вони віддавали перевагу м'язам, що живляться тестостероном, і стильним, елегантним хлопцям, які возили їх на дискотеки в машинах своїх батьків. Все змінилося в університеті.
Аліція шалено закохалася в нього. На жаль, випущений у коротку відпустку в'язень виявився шаленим, він викинув кохану Барщика з поїзда, що курсував між Перемишлем і Гдинею. Раніше він пограбував, побив і зґвалтував її. А ще до цього вона пообіцяла чудове спільне майбутнє чарівному та розумному каліці. Вона не дотримала своєї обіцянки, порушила її, повзучи гола, закривавлена та на межі смерті залізничною насипом поблизу Гданська. Якби це був липень, можливо, хтось би повертався з дискотеки або палив цигарку у вікні поїзда. Хтось би знайшов її захриплу від болю, відвіз би до лікарні, підключив би до різних трубок та апаратів, і вона б вижила. Але був грудень, другий день різдвяних свят, а Люцина Гробіцька передбачила на TVP мінус п'ятнадцять градусів за Цельсієм для Гданська. У його коханої не було жодного шансу. Вона заснула назавжди, побита, закривавлена, зґвалтована та принижена. Замерзла на смерть.