Пожежники встановлювали галогенні лампи, які зазвичай використовуються для освітлення місць автомобільних аварій, і стояли, мов звичайна група туристів, які чекають на видовищний виступ головної атракції зоопарку, дивлячись на місце страти, залите штучним світлом. Інші мешканці зоопарку своєю поведінкою виказували свою тривогу, але все, що вони могли зробити, це стояти. Кшисєк почувався так, ніби його замкнули у вольєрі; теоретично він міг би зробити що завгодно, але від цілі його відділяла стіна.
Телефон директора зоопарку був повністю вимкнений, як і телефони його дружини та доньки, бо навіть такі номери вдалося здобути. Опікуна диких котів також не можна було дістати, а його помічник, нібито, відпочивав у Єгипті, вигравши подорож у конкурсі, та насолоджувався принадами африканського курорту. Найближчі зоопарки були у Варшаві та Кракові, але їхати туди треба було понад три години, не враховуючи часу, необхідного для організації команди. Пожежники були безпорадні; на їхній машині був лише гицель — жердина із затисною петлею для лову собак — і вони не хотіли використовувати цей інструмент на леві. Зрештою вони запропонували завести пожежну машину та загнати тварин в замкнутий простір водою, але це було неможливо через ризик затоплення вольєра та втрату слідів.
На щастя, з'явився заступник директора зоопарку і рішуче протестував проти будь-якого втручання. Однак він не був войовничим, а досить ефективним організатором. Протягом півгодини він викликав ветеринара, разом вони видали поліції власне обладнання для таких операцій, розрахували відповідну кількість усипляючого засобу та взялися до роботи.
Ольгерд і Марек лише побіжно стежили за тим, що відбувалося у вольєрі, здійснюючи десятки дзвінків різним людям, координуючи полювання на вбивцю. Однак погані новини доходили до них з усього Замосця та околиць; їм не вдалося затримати нікого, хто б хоч трохи здавався підозрілим. Поліція відвідала помешкання опікуна левів, але двері були міцно замкнені.
Тим часом у вольєрі один з поліцейських готувався заспокоїти котів. Очевидно, він був ентузіастом зброї, снайпером в армії і йому кортіло стріляти в диких тварин. У моторошному галогенному світлі левів було чітко видно, тому мисливці, стоячи в кошику пожежної машини, яку заштовхнули у вольєр, стріляли, постріл за пострілом, кожен влучний. Все більше тварин підстрибували після отримання уколу транквілізатора і через кілька хвилин засинали, хитаючись. Пожежники та працівники зоопарку, яких прибували все більше, зайшли до вольєру та, використовуючи ремені безпеки та вилковий навантажувач, перевезли тварин на закриту територію. Операція з левами закінчилася, і Кшисєк із занепокоєнням зазначив, що вона тривала понад дві години.
Вони швидко зайшли до вольєру і знайшли тіло жертви в кущах. А точніше, що від нього залишилося.
***
Навіщо вона йому була потрібна? Він дав їй завдання раніше, і вона виконала його на сто відсотків. Зараз він викликав її до Замосця, і вона була пасивним глядачем. Чорт забирай, навіть не глядачем, бо вона нічого не бачила.
Тепер він запрошував її до Швідниці. І це було таке запрошення, від якого не відмовишся. Можливо, вона була планом Б? Запасним варіантом? Якщо щось почне йти не так, він приверне до неї увагу поліції і тихо втече.
Це її жахливо дратувало; вона не звикла бути маріонеткою. Такого з нею ніколи раніше не траплялося. Але цього разу в неї не було вибору. Якщо вона хотіла жити, у неї не було вибору.
***
— Заєбу того клятого шахрая! — крикнув Марек, копаючи в двері, а потім став грюкати по хрипкому кондиціонеру, щоб випустити гнів. Дивно, але пекельні звуки, що доносилися з машини, припинилися. Здавалося, це здивувало всіх і миттєво зняло напругу.
Кшисєк не звинувачував брата; всі були розлючені на Яна Сарну, який буквально п'ятнадцять хвилин тому повідомив їм, що вчора отримав чергового листа, в якому вказувалося на Швідницю. Він зарозуміло заявив, що взагалі довго роздумував, чи виявляти його, бо він, зрештою, головний актор цієї п'єси, а його не відвезли до Замосця.
З одного боку, вони могли звинуватити його у перешкоджанні слідству, приховуванні інформації тощо, але з іншого боку, руки в них були зв'язані. Було також відчуття безпорадності, яке ніхто не хотів визнавати вголос. Операція в Замосцї провалилася. Вони залишили техніків у зоопарку та повернулися до командного центру, щоб обміркувати подальші дії. Вони також чекали на допит людей, яких мали провести поліцейські у формі. У списку були всі працівники зоопарку, кілька мешканців, охоронці тощо. Це була купа роботи. Не було сенсу дивитися на недоїдені останки жертви; там нічого для них не було.