— Кшисєк. — Марек сів за стіл і закрив обличчя руками. — Знаю, що зараз сьома ранку, але ти маєш підготувати цю Швідницю для нас. Той психопат може вдарити сьогодні ввечері. Зроби це, а потім йди до того свого професора.
— Зроблю, що зможу. Максимум, пошукаю щось дорогою або після консультації з Маріаном. Але пам’ятай, що тут, у Замості, він не нав'язував до жодних історичних подій.
— Я тобі довіряю. І ти не підеш туди сам; тебе буде пильнувати Генрі.
— Марек... — хотів заперечити Кшишек, але він знав свого брата і знав, що це буде марно. Однак, йому все одно здавалося, ніби старший брат міняє йому пелюшки.
— Ні! Ти є важливим у всій цій справі, і ми не можемо дозволити собі, щоб ти бігав по Польщі без нагляду. Боже, цей ідіот, мабуть, вже знає, що ти допомагаєш нам у слідстві, і може хотіти за це в'єбати тобі. Закрий хавало, влізай з Генрі до машини, і до роботи. З іншого боку, я не хочу, щоб ти потонув у цьому королівстві пожовклих книжок. Генрі — справжній чоловік, він знатиме, що питати, він зрозуміє багато з того, що ти пропускаєш. Тож замовкни, бери свою дупу в руки та мчи назад до Варшави.
Марек встав і пішов, закріпивши свої слова гучним грюканням дверима. Навіть Ольгерд не перебив його. Добрава сиділа, втупившись у свій ноутбук, ніби від цього залежало життя кількох тисяч людей. Генрі лише ледь помітно посміхнувся.
— Приємно знати, що все повернулося на круги своя, — саркастично сказав він.
— Що ти маєш на увазі? — з цікавістю запитав прокурор.
— Інквізитор грає, а ми підтанцьовуємо.
— Холерна рація, — кивнув Ольгерд. — А той журналіст заздалегідь не знав?
— Каже, що не знав.
— Дивно.
— Ну, Не знаю. — Генрі налив собі кави. — У Інквізитора є план. Це зрозуміло. Цей план складається з послідовних кроків, як-от екскурсія замками Підкарпатського регіону: спочатку резиденція родини Любомирських у Красічині, потім замок у Дубецько і так далі. Він закінчив один етап, повідомляє про наступний. А журналіст не бреше.
— Ти впевнений?
— О, ще й як — посміхнувся Генрі.
— Добре, все одно, ми допитаємо його пізніше. Добре, а як щодо Швідниці?
— Сім годин їзди, — кинула Добрава. — Але ми не їдемо машиною. Я вже викликав вертоліт "Сокіл" з Кракова; він візьме десять людей, помістимося. Вони хотіли приземлятися в Жешуві, але ми домовилися, що вони прилетять на стадіон в Замосці. Він знаходиться на вулиці Королеви Ядвіги, приблизно п'ять хвилин їзди, і ми на місці.
— Може і Кшисєка до Варшави перекинемо?
— В Варшаві будуть за дві години, їм дали дві машини охорони.
— Добра робота. Ольгерд підняв термос, але він був порожній. Кави не було.
Тим часом Добра продовжила:
— Немає сенсу переносити превентивні заходи звідси до Нижньої Сілезії. Я повідомила Вроцлав, і вони вже мобілізують свої сили.
— Чудово.
— Нам доведеться все пояснювати ще раз, але...
— Скільки мешканців у Швідниці?
— Понад п'ятдесят тисяч.
— Холера ясна.
— Але вона менша за Замосць. Приблизно на десять квадратних кілометрів.
— Це добре.
— Тільки в нас не буде часу перекрити місто.
— Це і так ніхуя не дало. — Ольгерд виглядав трохи розчарованим. — А той мудак Ян Сарна. Якби він сказав нам учора, ми б уже встановили блокпости в місті; можливо, цього разу це спрацювало б. Зачекайте, чи отримав цей Журек якусь нову інформацію?
— Тиша в ефірі, — швидко відповів Генрі.
Прокурор поставив термос та відкрутив кришку пляшки з водою.
— Добре, немає сенсу гаяти час. Кшисєк, Генрі, пакуйте валізи та вирушайте до Варшави. Вичавте все, що можете, з тих професорів. Знаєте що, відвідайте також журналіста. Загалом, може, варто призначити йому якогось песика, щоб він за ним стежив?
— Радіти він не буде, — зауважив Генрі.
— А мені це до лампочки, так би мовити. — Прокурор стиснув губи. — Єдине, що мене зараз хвилює — це власне самопочуття, а воно залежить виключно від того, чи спіймаємо ми цього психопата, чи ми знову облажаємося.
— Це вірно, — кивнув Генрі.
— Добре, будь ласка, скажіть мені, що в цій чортовій Швідниці немає зоопарку.
— Я вже перевірив. Крихітний, тільки з комахами.
— Ну, якраз його ми будемо в стані впильнувати.
***
Вони зібрали свої речі з готелю та залізли в "хонду" Генрі, прикріпивши на дах темно-синій маячок. У супроводі двох поліцейських машин Kia вони летіли по трасі E12 зі стабільною швидкістю близько ста п'ятдесяти кілометрів на годину. Кшисєк розвалився на задньому сидінні і обшукував історію чаклунства у Швідниці. У Замосці йому було легше; його приятель з групи історичної реконструкції, Лешек, допоміг йому, але в Нижній Сілезії він нікого не знав. Тут він був сам.