— Але ж ти казав про Швідницю.
— Так, вибач за відступ, я просто хотів показати вам, що ніхто не був у безпеці. Швідниця — це Анна Готтес. І саме тут історія є просто несамовитою. Якби хтось зняв про це фільм, довіра була б нульовою; сценарій, мабуть, сильно критикували.
— Валяй, – підбадьорив його Генрі, сповільнюючи рух, бо на швидкісній трасі відбувався ритуальний обгін двох вантажівок, тож у них, мабуть, було п’ять хвилин запасу, щоб не їхати зі швидкістю дев’яносто п’ять кілометрів на годину. — Ось таких треба було б на вогнищі палити, – розлючено сказав він.
— Ну ж бо. Слухай. — Кшисєк був у своїй стихії. — Це був прекрасний липневий день, коли Анну Готтес звинуватили у чаклунстві та отруєнні. Вона, нібито, готувала отруту з щурів та пива, а її диявольська сила могла знести кам'яниці. Як завжди, знайшлися свідки, і ретельно застосована доза тортур швидко підтвердила обґрунтованість звинувачень. На жаль, дівчині надзвичайно не пощастило.
— Мабуть, так, – кисло прокоментував поліцейський. — Її звинуватили у чаклунстві.
— Не в цьому річ. Її звинуватили у чаклунстві, це правда, але це було до епохи полювання на відьом. Цілком можливо, що вона б захищалася, можливо, закінчивши це якимось ганебним покаранням, батогами або колодками. Однак під час її суду, який очолював бургомістр Мартін Фрізе, кам'яниця, у якій він жив, завалилася.
— Про що ти пиздиш?!
— Саме так кажуть записи. Уяви собі, як обвинувач висуває звинувачення, вигадуючи видіння змови з дияволом, який в обмін на різні послуги надає людині силу чинити зло. Звичайно, дівчина це заперечує, але обвинувач не здається. Відьма дивиться на нього і раптом…
— Йобс!
— Саме так. Кам'яниця з гуркотом обрушується.
— І що з нею зробили?
— Спалення на вогнищі не було популярним, а може кат хотів за дужо грошей, тому Анні просто відрубали голову. Пост фактум виявилося, що кам'яниця завалилася з вини невмілих будівельників. Але ж життя це жінці не повернуло.
— Щось ще у Швідниці діялося?
— У самому місті чаклунства не так багато, але неподалік знаходиться Ниса, де наш Інквізитор вже розважався.
— Пам’ятаю.
— Загалом, місто глибоко зазнало впливу історії. Війни, епідемії тощо. Тут правили династія П’ястів, чехи, австрійці, пруссаки, німці і, нарешті, поляки.
— Але відьму ти виявив лише одну?
— Так, після швидкого огляду фактів, лише одну, але я вже надіслав кілька запитів різним людям; сподіваюся, вони зможуть допомогти. Хоча, через близькість Ниси та інших міст Нижньої Сілезії, суди могли бути не такими частими. У Швідниці був свій кат, якого, наприклад, позичали в Клодзько, але я не знайшов жодних інших записів про відьом у самому місті. Ще одна цікава можливість — це описаний місцевими дослідниками пагорб під назвою Лелек, на якому колись стояла шибениця. Як ти пам'ятаєш з Замосця, не завжди було гарною ідеєю забруднювати землю міста кров'ю засуджених. Крім того, трупи, що висіли на петлях, довго розкладалися, і сморід був жахливий. Тож засуджених до повішення вели зі Швідниці до Дзержоньова, прямо до цегляної шибениці, що стояла на тому самому пагорбі. У Нижній Сілезії було кілька таких шибениць, було знайдено щонайменше шість. Цікаво, що кістки каторжників лежать там і донині.
— Доведеться обставити ті місця, — наказав Генрі. — Запиши.
— Звичайно.
— Однієї патрульної поліцейської машини буде достатньо. Вона будь-кого налякає.
— Я теж так вважаю.
— Що ще? — спитав Генрі.
— Місце, пов'язане з Анною Готтес, тією самою, пов'язаною з заваленою кам'яницею, обов'язково потрібно обставити. Воно мало б бути його натхненням, принаймні мені так здається.
— Знаєш, де це було?
— Так. Сумнозвісна кам'яниця мала номер один, тепер вона стоїть на розі вулиці Францісканської. Якщо він обере це місце, йому буде важко. На першому поверсі є банк, а це означає повне спостереження, а нагорі — приватні квартири.
— Під ліхтарем найтемніше. Додай його до списку. Хіба що...
— Так? — Кшисєк підозріло подивився на приятеля. Відмовившись від алкоголю, той знову знайшов бадьорість і проникливість, яких його молодий друг давно в ньому не бачив.
— У Замосці ми стежили за всіма цими місцями, і це не допомогло. Інквізитор не був прив’язаний до історичних місць; він їх повністю уникав.