— Знаєш, йому було б важко організувати голодного лева в кам'яниці на ринковій площі.
— Звичайно, але боюся, що ми не зовсім встигаємо за ним.
— Генрі, він точно не чіпляється за ту історію про відьом, як померлі за молитовники. Весь цей історичний фон — це радше варіація на тему, ніж канон, кодекс, правило, написане кров’ю в таємничій книзі вбивчого ордену. Він псих, психопат з підручника. Якщо він подумав, що було б весело підпалити священика, бо читав про такий метод боротьби з грішниками, він просто це зробив. Коли йому одного вечора сподобалася ідея кидати жертв левам, він взявся за роботу.
— Звичайно. Це працює точно так само, як і для звичайної людини. Скажімо, ви любите піші прогулянки. Ви читаєте про чудову стежку в Карконошах, хочете пройтися нею, пакуєш речі, бронюєш житло та сідаєш в машину.
— Ти бажаєш вбити якогось знахаря, кинувши його тваринам, знаходиш відповідний зоопарк, пакуєш речі і сідаєш в машину.
— Саме так.
У цей момент задзвонив телефон Кшисєка. На дисплеї з’явилося повідомлення, що з ним зв'язується Марек.
— Як справи, малий! — сказав його брат. Він був у підозріло гарному настрої.
— Чого там? Я вмикаю гучний режим, щоб водій міг чути.
— Добре. У нас дві новини, можливо, навіть три. На жаль, лише дві хороші. Перша — ми дісталися до Швідниці без пригод.
— Браво! — крикнув Генрі, намагаючись, щоб його почули. — Це хороші новини?
— Чортовськи, бо виявилося, що Добрава боїться польотів. На жаль, це проявилося лише тоді, коли вона виглянула у вікно гелікоптера, що злітав. Були крики, вереск, погрози смертю, спроби підкупу, а ми сміялися, як ніколи раніше. Тепер вона лежить на газоні, намагаючись оговтатися. На жаль, нам довелося приземлитися у Вроцлаві через жахливу грозу над Свідницею.
— А ніби така крута, — сказав Генрі. — Що ще у вас для нас є?
— Погана новина полягає в тому, що через активність африканських котів тіло перебуває в такому стані, що неможливо провести будь-яку ідентифікацію, окрім ДНК. Тож почекаємо.
— Цього й слід було очікувати, — сказав Кшисєк.
— Нарешті гарні новини. Хоча ми не знайшли опікуна левів, у нас є цікава інформація. Його звати Арек Скалек, тридцять дев'ять років, неодружений. Ми прокрутили його по нашим базам, і виявилося, що його колись заарештували за побиття певного Адама Ковнацького. Якісь асоціації?
— Ні, — відповів Кшисєк.
— Звичайно ж! — крикнув Генрі, і хлопець здивовано подивився на нього. — Це той хлоп, якого повісили на ланцюгу у власному сараї. Один з перших, з яким розбиралися в зв'язку з Якубом.
— Браво, пан виграв термос з кавою! — захоплено сказав Марек. — Я одразу пов'язав це, бо це також була одна з перших справ, яку порушив старий Шабаш. Ми пішли цим шляхом і, розпитавши родину, дізналися, що у нього є дівчина, яка вмерла від раку підшлункової десять років тому. Цікаво, що вона відмовилася від хіміотерапії та віддала себе в руки якогось знахаря. Про це знав лише його брат, оскільки Арек не мав дуже близьких стосунків з рештою родини. А брат, навпаки, натрапив на нас абсолютно випадково, оскільки він постійно працює в Норвегії та приїхав на один день, щоб оформити продаж квартири у нотаріуса. Він зберігав свої документи в квартирі нашого приборкувача левів, і випадково натрапив на команду, яка вилучала докази.
— Пощастило, — посміхнувся Кшисєк.
— Так, здається, нам вперше пощастило в цій клятій справі, — підтвердив Марек. — Зараз ми з Ольгердом майже впевнені, що Арек Скалек і наш Інквізитор працювали разом. І якщо це так, то...
— У нас нарешті є зачіпка, — підсумував Генрі.
— І не тільки це, — сказав Марек. — Якщо хтось і допомагав йому в Замості, то, мабуть, допомагав й з іншими справами. Вони думали, що Скалек вибрешеться про це; його медичні записи надійшли до роботодавця сьогодні. Ми негайно натиснули на лікаря, який видав документ, і той сказав, що пацієнт звернувся до нього з болями в шлунку та діареєю, тому він дав йому кілька днів відпустки. Але ви не повірите, де працює цей лікар.
— У Швідниці, — одразу ж сказав Генрі.
— Браво! — схвально свиснув Марек.
— Все починає укладатися на свої місця, — підсумував Кшисєк.
— Так, але ще не час оголошувати про успіх. У нас на рахунку один труп, і ми повинні зробити все, щоб цей лічильник не збільшувався. А що за цим йде, брате, у тебе вже є щось для нас?
— Так, перша чернетка з двома місцями. Я зараз її надсилаю, щоб ти міг відправити туди людей. Я працюю над рештою.
— Чудово. Ми йдемо, панове, з плебсом. До роботи!
Він поклав слухавку, залишивши їх із ледь помітними посмішками на обличчях.