— Знову зробив помилку, — першим заговорив Кшисєк.
— Так. І доля нам посміхнулася.
— Я не вірю в ці казки, але щось в цьому є.
— Що ж, це заслуговує на особливу пісню!
Генрі знайшов заголовну пісню на альбомі AC/DC, і поки Брайян Скотт співав, очевидно, повідомляючи самому Сатані, що той їде по шосе прямо до пекла, вони вперше за довгий час відчули вітер у вітрилах.
РОЗДІЛ 13
Несподіванки йому подобалися. Звичайно, ті, які він сам робив, ретельно готував, а потім представляв світові, а не якісь інші. Крім того, він їх не очікував; команда, якій було доручено його заарештувати, була в програшному становищі. Вони вже знали про тіло в зоопарку, трохи раніше, ніж він очікував, але це все ще було в межах передбачуваної похибки.
Вони, ймовірно, отримають інформацію про Швідницю від того збоченого шахрая Яна Сарни, і будуть повністю в хаосі. Бажав би він бачити їхні обличчя!
Однак він був обережним. Якщо щось піде не так, оскільки операція в зоопарку була досить ризикованою, наступний крок був спланований з урахуванням швидкості та передбачливості. Навіть якби ці старі охоронці побачили недоїдені останки у вольєрі та повідомили поліцію, все одно було б надто пізно.
Він планував усе, як сценарій найкращого серіалу на "Нетфлікс".
Спочатку трейлер у вигляді підпаленого священика. Це прибавило йому досить веселощів.
Потім пілотний епізод, що транслювався по всій країні зі студії TVP2. Шедевр, який мав би принести йому Оскар.
А тепер "Замосць" – добротний другий епізод, дивовижний і спонукаючий до роздумів. Звичайно, поліція все це замовчує; ніхто в Польщі не дізнається про його шедевр, але навіщо йому був цей журналіст, Казімір Барщик? Він уже транслював усе, що було потрібно, і його журналістський розум був зосереджений на тому, щоб лише самому не постраждати в процесі. Що ж, він спеціально обрав найкращого слідчого журналіста в країні, щоб йому не довелося турбуватися про такі нісенітниці.
І в нього був сюрприз для групи Шабаш. В Швідниці вони мали отримати лише ляпаса, але в наступному місті – вже справжнього копняка в яйця. Можливо, це буде не однаково боляче для всіх, але для одного з них точно буде.
Для того, хто зневажив його роботу і зрадив його!
РОЗДІЛ 14
Серед чудових металевих ритмів та гітарних рифів вони в'їхали до столиці та одразу ж попрямували до Варшавського університету. Коли вони паркувалися, поліцейські машини, що їх супроводжували, помчали геть. Хлопцям треба було заправитися, щось поїсти, а потім знову подбати про них по дорозі до Швідниці.
Вони саме виходили з машини, коли знову зателефонував Марек. Кшисєк увімкнув гучномовний режим.
— Що трапилося? – спитав він.
— У нас є інформація з допиту по вашому списку номер один, – почав його брат, також не турбуючись особливими вітаннями.
— Щось цікаве?
— Усім було цікаво, це точно. Знаєте, поліція не часто допитує людей з докторським ступенем. Це не тип злочинця.
— Так, мабуть, — підтвердив Генрі.
— І виявляється, що в кожного є алібі на останні кілька днів. І не надане їхньою мамою чи дружиною, а тими, хто був на цих лекціях, доповідях, або ж самі їх проводили. Все було офіційно підтверджено. Тож, коли ви отримаєте свого професора, ви зможете зрозуміти, що робити далі. А я надішлю офіцерів у формі до людей з другого списку. Краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати.
— Звичайно, йдемо прямо зараз, — відповів Кшисєк.
— Бажаю успіху. Відбій зв'язку.
Марек відключився.
Вони відчинили двері й одразу відчули, як липкі лапи спеки заштовхують їх назад у затишний салон автомобіля з кондиціонером. Хоча до входу було недалеко, вони відразу ж добряче спотіли; літо цього року в'язнів не брало. Вони увійшли до порожньої зали, де їх одразу ж зустрів професор Мар'ян Блажеєвський, одягнений невідповідно до своєї посади, проте цілком доречно для погоди. На ньому були шорти та футболка з Білим Блукачем з серіалу "Гра престолів". По мармуровій підлозі він прийшов босоніж. Професор одразу ж привітав Кшисєка, ніби з найкращого приятеля.
— Ходімо до мого нібито кабінету, - бадьорим голосом гукнув він. — Я не спав усю ніч, і не тільки я, а й кілька моїх колег, але нам вдалося підготувати досить приємний перелік потенційних кандидатів на роль вашого вбивці. Приємний, бо короткий, а на цьому вам теж, мабуть, залежить.
— Більш за все нам залежить на докладності, - відповів Генрі. — Але мушу визнати, що час нас в ці дні не дуже розпещує.
— Ото ж то, – підтвердив професор, відчиняючи двері до маленької кімнати, заставленої трьома столами. На одному з них лежав ноутбук. — Ми закінчили наші обради приблизно півгодини тому; я міг би надіслати його вам, але оскільки ви вже були в дорозі...