— Добре. Це має сенс.
— Це має сенс, бо це правда, — впевнено сказав прокурор. — Чекаю на подальшу інформацію.
— Не забуду.
— Вам потрібен захист?
— Це не найкраща ідея. За мною можуть стежити.
— Пане... Казимір? — Ольгерд змінив тон з офіційного на більш людський.
— Так?
— Дякую.
— А я вибачаюсь, – відповів Журек.
Вони поклали слухавки.
Журналіст пішов за валізою та повернувся до салону. Іноді за те, щоб бути пристойним, доводиться платити. Але в цьому не було жодної розваги.
***
Поліцейський комісаріат у Швідниці була трохи менш привітним, ніж у Замосці; він розташувався в дивному, оштукатуреному в білий колір кутовій кам'яниці, де, здавалося, кожен мешканець хотів поставити машину. Інший жартівник вирішив відкрити неподалік салон грумінгу собак, і дві поліцейські машини гордо стояли під банером "Собачий парикмахер". Це було смішно. Машин було так багато, що великий BMW, що належав вроцлавській дорожній поліції, мав проблеми з паркуванням. Офіцер, який керував автомобілем, нарешті ввімкнув фари та став на тротуарі. Марек подякував йому за підвезення та вийшов, діставши з багажника валізу та сумку з ноутбуком. На готелі часу не було, сьогодні всі діяли під тиском часу.
Він піднявся сходами до поліцейської дільниці та повідомив черговому офіцеру про своє прибуття, але той був добре обізнаний і одразу ж відправив його до кімнати 212.
Марек вже знав від Ольгерда, що всі там; вони наздогнали його, коли він відхилився від маршруту, щоб перевірити Гайду. Він не очікував побачити лише одну людину, яка вийшла з туалету, заправивши сорочку в штани.
— А, ось і ти, — сказав Ян Сарна. — Усі чекають на тебе.
Марек навіть не глянув на нього, а одразу пройшов у двері, на які вказав черговий офіцер. Сарна зайшов за ним.
Кам'яниця мала свої переваги; було приємно прохолодно, але з семеро людьми в маленькій кімнаті, яку, ймовірно, місцеві офіцери використовували для брифінгів, починало ставати душно. Не було кондиціонера, навіть хрипучого. Яка невдача. Його представили поліцейському комендантові зі Швідниці, Стефану Вінніцькому, високому чоловікові з міцним рукостисканням. Було зрозуміло, що він відслужив своє на вулиці, тож співпраця мала бути приємною, або принаймні мирною.
— Привіт усім. Добраво, як справи? — привітався він з прокуроркою.
— Поки я на землі, все гаразд, — відповіла жінка, у якої на щоки вже повернувся рум'янець.
— Божественно. Так ось, на день добрий, я скажу вам, що отримав новий список від Кшисєка і одразу перевірив першого підозрюємого, оскільки він з Вроцлава. На жаль, це не наш клієнт. Кшисєк і Генрі перевіряють два імені у Варшаві; вони мають незабаром подати рапорт.
— А що сталося в Замосці? — спитав Ян Сарна.
Ольгерд пильно подивився на нього.
— Пане Ян, я прошу вас не брати участі в цьому обговоренні. Ви не маєте на це повноважень, — холодно згасив він співбесідника.
— Але ж я підписав... — спробував вступити в суперечку Сарна.
— Ви підписали угоду про конфіденційність, — твердо відповів прокурор. — Завдяки нашій доброті ви можете брати участь у певних логістичних заходах, і лише тих, які не охоплені слідчою таємницею. Я також повинен зазначити, що ні поліції, ні прокуратурі не платять за ввічливість, тому це незвичайна для нас ситуація, і, крім того, ця ввічливість надзвичайно швидкоплинна.
— Моя безпека може залежати від того, що ви зробите, — наполягав Сарна.
— На мою думку, найбезпечніше було б замкнути вас у камері в цій прекрасній поліцейській дільниці. Ви були б у такій самій безпеці, як і будь-хто інший. Підозрюю, що шеф Вінніцький без проблем знайде вам відповідного функціонера. Однак, якщо ви бажаєте залишитися з нами, будь ласка, тримайте язик за зубами. Якщо у вас є якісь запитання, я відповім на них особисто після брифінгу.
Ян Сарна нічого не сказав, піднявся і, висловивши всю можливу краплю невдоволення тим, що його відсунули на край розслідування, вийшов з кімнати, грюкнувши дверима. Багато жінок могли б позаздрити його мистецтву показного дуття.
— Сподіваюся, його самолюбство не постраждало, — прокоментував Ольгерд, навіть не намагаючись приховати свого задоволення. — На чому ми зупинилися? — спитав він.
— На Кшисєкові, — відповів Марек. — Вони перевіряють тих двох з Варшави, а поліцейські з усієї країни спішать переговорити з іншими людьми з першого списку.
— Чудово, — радісно сказав Ольгерд. — Як ми домовилися під час польоту, я поговорив з Казиміром Барщиком. Він пообіцяв повну співпрацю, відео вже опубліковане в Інтернеті, і наші IT-фахівці зараз його блокують.