Габріельський підійшов до холодильника і дістав пляшку "Цісов'янки". Він поставив дві склянки на стіл і налив їм води. Кшисєк навіть був зворушений цією добротою; у ньому було щось від духу старої школи. Тобто, ввічливість, гарні манери, навіть коли смерть кличе, слід виявляти гостинність, а потім хвилюватися про те, що та принесе.
Генрі дістав свій блокнот, подивився на нього, а потім на господаря.
— Пан Фабіан Габріельський, ви докторант Варшавського університету, так? — спитав він.
— Не зовсім. Я вже доктор.
— Вітаю, у нас, мабуть, застаріла інформація.
— Нічого страшного.
— Ви спеціалізуєтеся на темі тортур, чи не так?
— Так, це теж моя пристрасть. Мені пощастило, що я можу займатися цим академічно та професійно.
— Тим більше вітаю. — Генріх потягнувся за склянкою води. — І зараз пан викладає ці знання?
У Кшисєка задзеленчало у вухах. З виразу обличчя господаря він зрозумів, що відчуває те саме.
— Ці знання? Хто так зараз говорить?
Габріельський відповідав дедалі тихішим голосом, його голос тремтів, і, здавалося, він почав пітніти.
— Чоловік стає вченим, щоб досліджувати певну галузь і ділитися знаннями. Якраз цими вихідними я був на досить цікавій зустрічі, конвенті фантастики. Уявіть, панове, що люди без дипломів, а просто захоплені науковою фантастикою, часто мають знання, які можна порівняти з академіками. Дивовижно.
— І де відбувався той конвент? — недбало запитав Генрі.
— У Познані. Пиркон. У мене там було дві лекції та одна дискусія, але мушу визнати, що я чудово провів час.
— Чи такі конвенції є пристойними історику? — втрутився Кшисєк. — Мушу визнати, я сам вивчаю історію і бачу, наскільки серйозно та нудно мої професори підходять до багатьох тем.
— Так, ви маєте рацію, — кивнув Габріельський з легкою посмішкою. — Однак, у мене є невеличкий романс з поп-культурою, і я є співавтором книги для любителів фантастики. Це альманах, присвячений історичним аспектам у фантастиці, найяскравішим аспектам, і не можна заперечувати, що питання професійного заподіяння смерті є дуже пластичним. Тож ми просували книгу на "Пирконі".
— Дивно, що я про неї не чув.
Кшисєк був щиро схвильований цією інформацією. Це було щось нове, нечуване в академічному середовищі, і хоча цей чоловік явно не мав жодного стосунку до їхнього розслідування, тема його зацікавила.
Господар широко посміхнувся та підвівся з-за столу. Здавалося, він розумів, що їхній візит не становить для нього жодної загрози.
— У мене в кабінеті є кілька примірників; я з радістю подарую вам один.
— Звісно, з присвятою.
Кшисєк також встав і автоматично пішов за господарем. Він відчинив перші двері праворуч, і вони увійшли до великої кімнати. Кілька порожніх полиць, стіл з комп’ютером, єдиною прикрасою, здавалося, була стара друкарська машинка. На підлозі стояли дві великі коробки з книгами, з яких чоловік дістав примірник.
— Ваше ім'я? — запитав він з посмішкою.
— Кшиштоф Шорца.
Хазяїн поставив замашистий підпис та написав коротку присвяту. Він передав книгу Кшисєкові .
— Бажаю вам успіхів у навчанні, — сказав він.
— Не дякую, — він взяв книгу та з цікавістю подивився на присвяту.
"Кшиштофу! Сподіваюся, ти ніколи не зустрінеш на своїй дорозі справжнього ката".
Хлопець проковтнув слину і м’яко посміхнувся.
Вони повернулися до вітальні. Генрі допитливо озирнувся навколо, але його вираз обличчя говорив, що він не побачив нічого підозрілого, хіба що Фабіан Габріельський вирішив убивати людей дешевими сувенірами.
— Пан же пише не лише книжки, — почав поліцейський. — Та докторська дисертація була про катів?
— Була і є, — саркастично відповів господар.
—І пан багато публікує, чи не так? — незворушно запитав Генрі.
Габріельський трохи зблід, що, здавалося, помітили вони обидва.
— Так, досить багато.
— І все про катів?
— По більшості. Знаєте, як це буває зі співаками, коли вони перестають записувати, публіка їх забуває, — пояснив він тремтячим голосом, але це звучало не особливо переконливо.
— Якби ми попросили вас про допомогу, ви б поділилися своїми знаннями? Вони мусять бути вражаючими.
— Яаа... — господар, здавалося, втратив дар мови; він цього не очікував.
— Сприймаю це як "так", тільки німецькою, — Генрі посміхнувся і простягнув руку.
Господар потиснув простягнуту праву руку поліцейського, потім Кшисєка. Він вийшов попереду них, відчинив двері та провів їх до хвіртки.
— Дякуємо за ваш добрий прийом, — сказав Генрі.
— Вибачте, що питаю, панове. Але яка саме мета вашого візиту?
— Ми шукаємо когось, хто міг бути свідком подій кілька днів тому, але ви були в Познані, що виключає вашу причетність до справи.