— Заворушення? — спитав інший клієнт банку, який саме відходив від віконечка.
— Так, — підтвердив кур'єр. — Але не хвилюйтеся, виявилося, що когось збили на пішохідному переході. Швидкої ще немає, але люди збираються.
Кваснєвський зітхнув з полегшенням і знову попрямував до дверей.
— Чи є для мене якісь документи? — спитав кур'єр.
— Спаковані, як завжди, – відповів Мачек, підводячись з-за столу та підходячи до шафи біля стіни. Він вийняв стопку документів, спресованих зеленими та червоними гумками. Він поклав усе у великий конверт і заклеїв його.
Кваху стояв у дверях, тримаючи руку на дверній ручці. Він подивився на кур'єра.
— Вибачте, – спитав він. — Пан возить сюди якісь спеціальні посилки?
Кур'єр повернувся і посміхнувся з-під вусів. Він глянув на сорочку та краватку Олека і, мабуть, подумав, що, враховуючи його вік, стоїть перед директором або якоюсь мандою з відділу контролю.
— Пане коханий, як тільки перестанете економити копійки у своєму банку та наймете виключно мене, тоді так, буду возити спеціально для вас. Забираю документи щотижня, і все.
Мачек вставив:
— Пан Стефан збирає всі підписані договори від клієнтів раз на тиждень. Все потрапляє до архіву, сканується та вноситься до системи.
— Тобто ви обслуговуєте і інші адреси? — спитав поліцейський, відчуваючи, як холодний піт виступає по його спині, незважаючи на бездоганно працюючий кондиціонер.
— Півміста, любий мій, все Старе місто та навколишні райони, хтось інший їздить по передмістях, захоплює села; дівчина тут довго не протримається. О так, це я, сам-самісінький.
Кваху глянув на Мачека, який кивком підтвердив слова кур'єра.
— Спиши мені всі записи з сьогоднішнього дня.
Поліцейський показав на свій монітор і вибіг з банку, повернувши за дверима ліворуч.
— За мною! — крикнув він поліцейським, які стояли біля дверей, спостерігаючи, як чоловік з агентства нерухомості борсається із замком. — На зади!
На повній швидкості він побіг у вузький провулок, що веде до внутрішнього двору. Позаду себе він почув кроки трьох поліцейських. Але відчував, що вже запізно.
***
Цього разу це Кшисєк натиснув на дзвінок на хвіртці. Двері до будинку знову відчинилися, що не дивно; з'явився власник. Він глянув на них і, схиливши голову, пішов відчиняти.
— Панове щось забули? — тихо спитав він, впускаючи їх.
— Ще кілька запитань, — відповів Кшисєк. — Прямо звідси ми їдемо до Швідниці, і нам потрібно все вияснити, перш ніж ми підемо». Не будемо ж ми повертатися такий шмат дороги.
— Що вияснити? — нервово спитав той, запрошуючи їх назад до вітальні. Склянки з водою залишилися недоторканими.
— Знаєте, — Генрі сів за стіл і налив собі води. — Цей чоловік, на якого ми полюємо — жахливий убивця. Все, що я вам розповім, конфіденційно, тому я розраховую на ваше мовчання.
Габріельський кивнув.
— Він мордує людей, як професійний кат, використовує різні методи, уважно ставиться до деталей; можна сказати, що він видатний спеціаліст у своїй галузі. А я поважаю спеціалістів, захоплених людей, але не тоді, коли вони їздять по країні та вбивають людей. Бачили, як того ворожія спалили живцем у прямому ефірі?
Чоловік кивнув. Звичайно, бачив, усі бачили; останніми днями це не було більш популярної теми.
— Він наша людина. Це його методи.
— І вам потрібна моя допомога? — несміливо запитав Габріельський.
— Можна сказати і так, — спокійно сказав Генрі, дивлячись на Кшисєка. Він довіряв йому, і тому вирішив сильно блефувати, спираючись виключно на хлопчачу інтуїцію. У гіршому випадку його виженуть з фірми, ну і добре, нарешті буде спокій. — Не заперечую, що пан є відомою постаттю в історичних колах, і саме тому ми прийшли сюди. Розслідуючи всі зачіпки у цій справі, ми натрапили на ваші праці та статті, часто суперечливі та такі, що йдуть проти поглядів визнаних авторитетів. І якби це були лише ваші знання, ми, мабуть, не стали б розслідувати це особисто, але у нас є вагомі підозри та певні докази, які пов'язують вас із цією справою.
Господар швидко глянув на поліцейського, потім на Кшисєка. Ковтнув слину. Кшисєк посміхнувся сам собі; цей хлопець нічого не виграє в покер.
— Це серйозне звинувачення, ви це розумієте, — повільно сказав Генрі впевненим голосом.
— Так, — прошепотів той.
— Сьогодні вночі сталося ще одне вбивство, якраз коли ви поверталися з Познані. Ми перевіряємо автентичність алібі.
Вчений злегка підморгнув; це, мабуть, була не найкращий слід; зрештою, він не міг їх убити. До розмови втрутився Кшисєк; йому нічого не могли зробити за брехню.